Боротьба кремлівських хлопчиків: Хто і як ділить Путіна

Різкі зміни в політичному курсі РФ переважно пов'язані з боротьбою еліт і зі зміною владних конфігурацій в політичному істеблішменті Росії.

Основні політичні угруповання Російської Федерації

Умовно політичне керівництво РФ можна розділити на кілька груп впливу:

1) по відношенню до збройного конфлікту на території України (концепція «веж Кремля»):

- «партія миру» - група політиків і представників економічної еліти РФ, які у зовнішній політиці переважно використовують методи «soft power» («м'якої сили»): провокації, економічний тиск як інструменти впливу на політичні процеси в Україні. До цієї групи можемо віднести Владислава Суркова і афільовані з ним політичні фігури (Олександр Бородай, Сергій Кургінян, Олексій Чеснаков, Микола Старіков, Олег Говорун та ін); Дмитра Медведєва (група т. зв. «лібералів», до якої, наприклад, ми можемо віднести постаті Михайла Зурабова, Сергія Назарова); низку російських олігархів (Віктор Вексельберг, Геннадій Тимченко, Аркадій Ротенберг та ін).

- «партія війни» - представники політичного сектора, силових відомств, ультраправих угруповань Росії, використовують агресивну політику, методи «hard power» як інструменти впливу на політичні процеси в Україні. Дана група робить ставку на продовження збройної агресії об'єднаних російсько-сепаратистських сил проти ВСУ з подальшою окупацією південно-східної України, створенням неофашистського терористичного проекту «Новоросія», організацією перевороту в Києві з метою приходу до влади проросійського керівництва (В. Медведчук, представники Партії регіонівт на ін). До найбільш відомих представників цієї групи можемо віднести: Олександра Бортникова, Сергія Шойгу, В'ячеслава Володіна, Сергія Маркова, Леоніда Решетнікова, Ігоря Гіркіна, Олександра Дугіна, Миколи Патрушева, Дмитра Рогозіна, Костянтина Малофєєва та ін.

2) в залежності від кланової приналежності (згідно з російськими журналістами):

- «силовики» - включає представників еліти РФ, пов'язаних з діяльністю КДБ, ФСБ, ВС РФ. До цього клану російської еліти можемо віднести Олександра Бортнікова, Ігоря Сечіна, Володимира Кожина, Сергія Іванова, Ігоря Левітіна, Михайла Дмитрієва, Юрія Чеханчина, Андрія Бєльянінова, Миколу Патрушева, Ігоря Щеголева, Олександра Сухорукова, Михайла Дмитрієва, Андрія Костіна, Андрія Акімова, Сергія Чемезова, Анатолія Ісайкіна та ін. Вважається найбільш впливовою групою;

- «пітерські» («люди без погонів») – представники політичної еліти РФ, що мають відношення до пітерському регіонального клану. До нього можна віднести наступні фігури: Дмитро Медведєв, Дмитро Козак, Віктор Зубков, Володимир Чуров, Герман Греф, Аркадій Ротенберг, Борис Ротенберг, Володимир Богданов, Олексій Міллер, Геннадій Тимченко, Ігор Ромашов, Костянтин Ніколаєв, Ілля Клебанов, Віталій Савельєв, Володимир Коган, Сергій Солдатенков, Володимир Кисельов, Микола Єгоров та ін Прихильники ліберальної моделі управління державою, налагодження відносин із Заходом, пошуку компромісів з Євросоюзом і США;

- умовно звана група «кооператив «Озеро». До даної групи можемо віднести наступних представників політичної еліти Росії: Андрій Фурсенко, Юрій Ковальчук, Микола Шамалов, Сергій Фурсенко. В основному – це представники злочинних угруповань 90-х років, які тісно співпрацювали з Володимиром Путіним. Замішані у великих корупційних скандалах, злочинної діяльності 90-х і початку «нульових» років;

- група «свої люди» - включає близьких друзів, родичів і сім'ї людей, безпосередньо пов'язаних з керівництвом РФ. До неї можемо віднести такі постаті, як Василь Анісімов, Юрій Шамалов, Вадим Семенов, Борис Ковальчук, Андрій Мурів, Кирило Шамалов, Андрій Патрушев, Олександр Нєкіпелов, Віра Путіна, Олександр Путін, Дмитро Патрушев, Олександр Іванов, Ігор Путін, Михайло Путін і Михайло Шеломов, Сергій Ролдугін, Денис Бортніков, Олексій Козак, Ігор Чуян та ін. Вважається головною опорою правлячої верхівки російського керівництва.

Також можна розділити російські клани на наступні групи: 1) група Володіна (О. Баталіна, Віктор Шкульов тощо), 2) група олігархів, яку можна розділити на 2 підгрупи – «домашні олігархи» (Вагіт Алекперов та ін) і «ліберальне крило» (А. Ротенберг та ін), 3) «національна еліта» (Р. Кадиров та ін), 4) силовики (Н. Патрушев, А. Бортніков тощо.), 5) група Суркова (А. Чеснаков, А. Бородай, Н. Стариков, О. Говорун та ін), 6) ліберали (Д. Медведєв, М. Зурабов тощо), 7) неофашисти (В. Жириновський, В. Гиркин, А. Баркашов, А. Дугін та ін), 8) «пітерські чекісти» (С. Іванов та ін) і ін При цьому межі між групами силовиків і «пітерських чекістів», як олігархів і лібералів, фактично розмиті й умовні.

Кожне з перелічених у даних підходах політичне угруповання еліти Російської Федерації надає певний вплив на політичні процеси всередині Росії в рамках тих можливостей, які їм відведені встановленими правилами міжкланових відносин. Однак необхідно відзначити, що розглянуті підходи умовні, і фрагментарно відображають реальну картину, що відбувається в сучасній Росії. При цьому важливо відзначити наявність в російському керівництві фігур категорії так званих «сірих кардиналів», яких складно в односторонньому порядку віднести до якогось конкретного політичного угруповання або клану всередині політичної еліти Росії. Дані фігури впливають як на внутрішню, так і зовнішню політику сучасної Росії.

З іншого боку, до керівництва РФ не можна не віднести представників окремих регіонів, що надають вплив на політичне статус-кво і блокування сепаратистських проявів в національних республіках. До даної групи можемо віднести Рамзана Кадирова, Шолбана Кара-оола та ін. Кремль вимушено рахується з лідерами даних республік, які виступають запорукою політичної стабільності в національних регіонах країни. Раніше до цієї групи можна було віднести лідерів Татарстану і Башкортостану – Мінтімера Шаймієва і Муртазу Рахімова, однак шляхом втручання ФСБ при координації Кремля вони були зміщені з посад президентів республік. На даний момент триває боротьба російських спецслужб з представниками кланами Шаймієва та Рахімова, які російське керівництво звинувачує в підтримці латентного сепаратизму і «адміністративного націоналізму».

Внутрішньоелітні конфігурації

1. Гра Володіна і Громова

За інформацією Євгена Шабаєва, сьогодні в російському політичному істеблішменті «грають в різні ігри» В'ячеслав Володін (перший заступник глави Адміністрації президента, курирує внутрішню політику) і Олексій Громов (перший заступник глави Адміністрації президента, курирує інформаційну політику).

«При цьому говорити, що це гра в поганого і хорошого поліцейського не можна. Розкол пройшов по живому - 15 лютого 2016 р. при затвердженні складу погоджених кандидатів від усіх 4 парламентських партій і ряду поза парламентських главою АП – Івановим», - стверджує Євген Шабаєв.

Згідно з даними www.compromat.ru, за Громовим числиться кураторство друкованих ЗМІ і телебачення, а під Володіним знаходиться напрямок інтернет-простору, яким займається Тимур Прокопенко (департамент по роботі з молодіжними організаціями, шеф Христини Потупчик, яка плекає армію «кремлеботов», тобто блогерів-одноденок, які пишуть за завданням). До групи «громовских», крім низки медіаменеджерів та редакторів ЗМІ (Маргарита Симоньян, Олександра Костеріна, Костянтин Ернст), відносять главу «Роспечати» Михайла Сеславинського, главу «Роскомнадзора» Олександра Жарова, заступника міністра зв'язку і масових комунікацій Олексія Воліна і заступника мера Москви з питань ЗМІ Олександра Горбенко. Центральні позиції в клані втратив Михайло Лесин, який очолював найбільший медіахолдинг країни — «Газпром-Медіа». Він був мозком, харизмою цієї групи. Майже всі ці люди знаходяться при владі більше 15 років.

В'ячеслав Володін вкрай відрізняється від свого опонента в Кремлі. Його вважають вовком-одинаком — системним, нещадним, який грає з ворогами без правил. Володіна вважають причетним до цькування Слідчим комітетом Горбенко і Сеславинського в рамках «справи Маркво». Стійкі зв'язки збереглися між Володіним і сенатором від Пензенської області Любов'ю Глєбовою, депутатом Держдуми Ольгою Баталіною, крім того, у його союзників — декількох великих медійників (Марія Комарова, Арам Гамбрелянов, Олександр Мамут, Віктор Шкульов, Олег Добродєєв).

Спочатку Володіна позаочі звали «Слава-штрих», але швидко перейшли до абревіатурі ВВВ (Володін В'ячеслав Вікторович). В момент, коли прийшла новина про відставку Сенкевича і призначення Лесина на пост глави «Газпром-Медіа», Володін проводив нараду з головними редакторами. М'яко кажучи, він був здивований і розсерджений. В грудні 2013 року, раптово свою посаду втратила Світлана Миронюк, гендиректор РИА «Новости». Її місце зайняв Дмитро Кисельов. Миронюк, хоча і була креатурою Лесина, працювала в команді Дмитра Медведєва і виявляла професійну самостійність. Олексій Громов, стверджують джерела, збирався призначити на її місце Маргарити Симоньян, голови Russia Today. В напружену ситуацію був змушений втрутитися глава АП Сергій Іванов, який і «привіз на оглядини», як висловився Олексій Венедиктов, Дмитра Кисельова. Михайло Лесин жорстко атакував «Ехо Москви». Затіяна Лесиним монополізація медіаринку наступила на інтереси Володіна, який тісно контактує з багатьма відомими медіаменеджерами. Дозволити таку концентрацію медіаресурсів в руках клану-оппонента він просто не міг. У цій сутичці у Володіна раптово знайшовся сильний союзник в особі голови ВДТРК Олега Добродеева. Глави трьох федеральних телеканалів були дуже незадоволені ідеєю Лесина створити новий комітет з телезамірами (тобто комітет по рейтингах).

Подальша відставка Лесина, згідно інформації www.compromat.ru, ознаменувала собою поразку «громовських» — так вона була сприйнята на бюрократичному ринку. Вона також підкріплена візитами слідчих Слідчого комітету до представників цього клану, про що попереджала близька до В'ячеслава Володіна газета «Известия».

Фактично після цього конфлікт між Громовим і Володіним посилився, періодично потрапляючи в поле зору ЗМІ. На цьому тлі важливо відзначити наявність конфлікту між Володіним і Сурковим, ніж у власних інтересах користувався перший заступник глави Адміністрації президента, який курирує інформаційну політику РФ.

Важливо відзначити, що голова Адміністрації президента РФ Сергій Іванов вважає за краще займатися питаннями безпеки і зовнішньополітичними проблемами, демонстративно дистанціюючись від конфлікту Володіна і Громова. Подібну позицію займає і прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, зберіг власний вплив у Кремлі.

2. Боротьба за контроль Думи

Як було сказано раніше, черговою доконфліктною точкою біфуркації між кремлівськими кланами РФ стала підготовка до виборчої кампанії 2016 року. Наслідком внутрикремлевских політичних інтриг стає розкол, що стався 15 лютого 2016 року при затвердженні складу погоджених кандидатів від усіх 4 парламентських партій і позапарламентських сил главою Адміністрації президента Сергієм Івановим. Напередодні парламентської виборчої кампанії кремлівські клани фактично включаються в закулісну боротьбу за проштовхування до складу Держдуми пов'язаних з ними політиків або фігур, афілійованих з бізнес-інтересами тієї чи іншої політичної групи. Таким чином, представники груп В'ячеслава Володіна, силовиків, т. зв. «національної еліти», «домашніх олігархів» (Ігор Сєчін, Вагіт Алекперов, Михайло Гуцираев та ін) намагаються провести своїх людей в новий склад Державної Думи.

На цьому тлі зростає роль у політичному процесі ультраправих і неофашистських груп, що підсилили свій вплив після участі у військових діях на території східної України. З одного боку, робляться спроби Владислава Суркова взяти під контроль дані екстремістські угруповання, які усвідомили себе частиною політичного процесу РФ. Результатом даної комбінації Суркова стало утворення «Союзу добровольців Донбасу» на чолі з кремлівським політтехнологом Олександром Бородаєм (колишній «прем'єр-міністр» т. зв. «ДНР»), прагне взяти під контроль розрізнені екстремістські угруповання бойовиків, які пройшли війну на Донбасі. З іншого боку, значно посилило свій вплив неофашистське угрупування Ігоря Гіркіна, яке після розкручування проекту «Комітет 25 січня», в травні 2016 року заявило про створення «Загальноросійського національного руху». Включення ультрарадикалів у політичний простір РФ несе загрози як внутрішньополітичної стабільності самій РФ, так і сусідніх з Росією країн у разі приходу до влади неофашистів з групи «Новоросія». До цих пір залишається під питанням, хто насправді стоїть за проектом «Стрільців», який спрямований на поступове включення в політичне поле Ігоря Гіркіна. Стосовно цього питання існує кілька точок зору: 1) Ігор Гиркин є проектом ФСБ на перспективу, 2) за розкруткою проекту «Стрільців» стоїть група «пітерських чекістів», колишніх ветеранів КДБ, які до цих пір стоять на реваншистських позиціях у внутрішній і зовнішній політиці, 3) Ігор Гіркін може бути проектом іноземних спецслужб, які доклали зусилля до безперешкодного виходу бойовиків з-під оточення під Слов'янськом в липні 2014 року.

3. «Реформа» силових відомств

Важливим елементом трансформаційних подій у керівному складі російського керівництва стає старт процесу «реформування» силових структур. Крім боротьби еліт за проштовхування своїх представників кланів до Державної Думи нового скликання, закулісні баталії розгорнулися і за вплив на спецслужби. Група Володіна, силовики, «домашні олігархи», «національна еліта» активно лобіюють просування своїх людей в силові відомства, всупереч умовно ліберального крила А. Громова, В. Суркова, А. Кудріна, М. Шаломова, Р. Тимченко, А. Ротенберга.

На сьогоднішній день відбувається «перетрушування» ФСТ, а після створення Національної гвардії, в російському керівництві активно заговорили про можливе об'єднання ФСБ, ФСО, СЗР під крилом людей Олексія Кудріна. На цьому тлі послідовно зростає потенціал групи лібералів, а посилення позицій Кудріна викликає протидію з боку силовиків і «пітерських чекістів».

Аналіз політичного процесу в Росії також підкреслює ослаблення позицій в силовому блоці Сергія Шойгу за рахунок кадрів Дмитра Рогозіна, який періодичного з'являється в медійному просторі РФ. Як зазначає Євген Шабаєв, все це відбувається на тлі перекидання військ на західні кордони у новозбудовані частини «ресторатором» Євгеном Пригожиним.

4. Боротьба за державні замовлення

Депутат Державної Думи ФС РФ 6-го скликання від Самарської області Олександр Хінштейн, чиї позиції в регіоні залишалися досить міцними в останні кілька років, вирішив знятися з праймеріз «Єдиної Росії» на виборах в Держдуму РФ, вибравши кар'єру радника секретаря генради партії по ЗМІ – Сергія Неверова. Фактично «злив» Хіншейтна в Самарі призвів до «переділу» всього узгодженого списку в Поволзькому Федеральному окрузі. При цьому «злили» представників як одного, так і іншого крила «Єдиної Росії».

«У Хінштейна не склалися стосунки з регіональними елітами областей, від яких він раніше обирався, але він багато зробив для «Єдиної Росії». І якщо йому не вдасться зняти претензії на свою адресу, він може отримати від партії альтернативну пропозицію», - писали «Ведомости» з посиланням на джерело в керівництві партії.

При цьому команда А. Хінштейна фактично продовжує освоювати кошти, виділені в рамках проекту «Самара-Арена», а також на розвиток інфраструктури в Самарі в рамках підготовки до ЧС-2018.

По факту це є відображенням посилення боротьби за «освоєння останніх родовищ та держзамовлення». З іншого боку, фіксується процес виштовхування «старих» і введення «нових» людей за контроль над бюджетом в регіонах і країні. У той же час розмір державного бюджету зменшується в геометричній прогресії, а процес боротьби за «розпилювання» бюджетних коштів тільки буде посилюватися після проведення парламентських виборів восени поточного року.

Коментар

Аналіз внутрішньої ситуації в структурі російської еліти підкреслює наявність складних трансформаційних процесів, які пов'язані як зі змінами у зовнішньополітичному курсі РФ, так і з динамікою змін у внутрішній політиці Росії.

З боку Володимира Путіна відзначається складна гра з олігархами при паралельному ослабленні впливу силовиків і посилення представників ліберального крила. Значно посилює свої позиції неофашистское крило позасистемної опозиції, що демонструє інтегральні тенденції навколо постаті Ігоря Гіркіна. Реформування силового апарату РФ, посилення позицій Олексія Кудріна і Віктора Золотова, перестановка ключових фігур з контролю над бюджетною політикою в російських регіонах, зіштовхування лобами різних кремлівських кланів на передодні парламентських виборів – ряд даних показників політичного процесу сучасної РФ мають подібні риси з політикою, що проводиться Віктором Януковичем перед початком Євромайдана в Україні. Створення Національної гвардії і спроби «реформування» силового апарату говорять про те, що російське керівництво фактично готується до радикального сценарію розвитку подій.

У рамках аналізу політичних конфігурацій в керівництві РФ, основних груп впливу в російському істеблішменті необхідно зробити наступний висновок. Динаміка розвитку останніх подій у внутрішній і зовнішній політиці Росії окреслює контури майбутнього розвитку країни за двома можливими сценаріями: 1) масштабна революція з переходом в громадянську війну і розповзанням сепаратизму в національних республіках; 2) «закручування гайок», створення жорсткої авторитарної диктаторської моделі управління з поверненням до риторики агресивної зовнішньої політики. При цьому наявність другої моделі розвитку ситуації з урахуванням факторів соціально-економічного і політичного розвитку Росії далеко не означає поступового сповзання до масштабної революції в перспективі найближчих років.