Погрози Тейлора Путіну: Чому Держдеп втручається в миротворчість Зеленського

Тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор вже неодноразово демонстрував схильність до публічних роздумів про ефективність антиросійських санкцій. Ще тиждень тому він розповідав "Голосу Америки" про те, що економічний тягар від цих обмежень, а також від самого факту окупації Криму та Донбасу, чинить помітний вплив на російську економіку.

Втім, впродовж семи днів його погляди перетерпіли помітну радикалізацію і вчора в інтерв’ю грузинському "Першому каналу" Тейлор заявив, що "санкцій проти Росії недостатньо, оскільки протягом цього часу ми не побачили, щоб росіяни покидали Донбас чи Крим". В подібний спосіб американський дипломат практично повністю повторив тезу європейських адвокатів Путіна, які, користуючись нею, доходять до очевидного з їхньої точки зору висновку – санкції потрібно скасовувати.

Висновок Тейлора, як не складно здогадатися, є цілком протилежним: він наголошує на тому, що санкції можна посилити. "Одна з найсильніших санкцій, яку ми ще не застосовували щодо Росії, і Росія це добре знає, це її виключення з міжнародної фінансової системи. Це буде руйнівним для країни. Ми ніколи цього не робили, але в разі ще одного агресивного кроку, це можна буде використати" – войовничо констатує Тейлор, натякаючи на те, що карта відключення Росії від SWIFT так і не була розіграна, але нікуди з американської колоди не поділася.

Якою є причина таких різких промов американського дипломата? Звичайно, він говорив перед грузинською аудиторією, яка в переважній масі теж не відчуває особливої любові до путінської Росії. Але кадрові дипломати – не шоумени, і зазвичай добре відчувають межу між інтересами аудиторії і вимогами своєї служби. Тим паче, що слова Тейлора впродовж доби ніхто ніяк не спростував і не роз’яснив.

В чому причина такої жорсткої антиросійської риторики? Адже російські війська начебто не наступають, і, якщо вірити українському президентові та посадовцям з його команди, ось-ос трапиться майже тотальне розведення військ по всій лінії фронту, реалізація формули Штайнмаєра і тотальний мир. Для чого в такій ситуації підвищувати градус риторики до погроз, аналогічних тим, що лунали в періоди найгіршого загострення?  

Пояснень, насправді, може бути декілька. І не всі вони навіть пов’язані безпосередньо з Україною. Наприклад, атака на нафтопереробні потужності Саудівської Аравії, здійснена начебто єменськими хуситами, за якими стояли начебто іранці, може мати ще одну ланку у вигляді сил, що стояли за Тегераном. Тим паче що факт атаки дивовижним чином співпав у часі з настійливими спробами Росії продати саудитам свої системи ППО. Втім, той факт, що погрози озвучував саме Тейлор, навряд чи є випадковим. Тому вся історія виглядає радше як продовження лінії на підтримку переговорної позиції України – як на майбутній зустрічі в "нормандському форматі", так і загалом. У Вашингтоні намагаються натякнути Росії, що не тільки Зеленському, але й Путіну є що втрачати в разі продовження ескалації.

За великим рахунком, промову Тейлора можна розглядати як своєрідний сеанс психотерапії для нового українського керівництва. Сеанс, в якому дипломат переконує українських посадовців, що згода на російські умови припинення конфлікту і проведення чергових фейкових "виборів" на Донбасі, тільки тепер за умови визнання їх Києвом – це не єдиний спосіб забезпечити завершення конфлікту чи його деескалацію. Тейлор переконує Україну, що за допомоги дипломатії та західних союзників можна – і потрібно – тиснути на Кремль, торгуватися, і досягати врахування своїх інтересів.

Аналогічний сеанс, щоправда, в індивідуальному порядку, скоріше за все був проведений вчора державним секретарем США Майклом Помпео у телефонній розмові з очільником МЗС Вадимом Пристайком. Зміст цієї розмови у Держдепартаменті охарактеризували наступним чином: "Держсекретар висловив непохитну підтримку з боку США суверенітету й територіальної цілісності України".

Нам залишається сподіватися, що всі ці зусилля американських дипломатів, разом із тими засобами тиску, які вони можуть, в разі потреби, задіяти і проти команди Зеленського, досягнуть бажаної мети. Оскільки практичних засобів протидіяти геніальному планові всенародно улюбленого президента та його команди "встановити мир за півроку-рік", не зважаючи (точніше – надто сильно зважаючи) на позицію Росії, наразі немає. Ну, окрім найбільш радикальних, звичайно.