Чому потрібно боятися своїх?

Ще кілька місяців тому головними викликами були війна з Росією і дві глобальні проблеми, які випливають із путінської агресії : як не замерзнути взимку і одночасно мінімізувати вплив економічної кризи, наочним символом чого стало різке падіння гривні. Відтоді всі три ці загрози набули ще більшої актуальності. Війна, незважаючи на досягнуті в Мінську угоди про перемир'я, продовжується, і з кожним днем небезпека її переходу в гарячу фазу тільки лише зростає, щоправда, в даному випадку більш переважає зовнішній фактор над внутрішнім, пише «Деловая столица».

А ось до газового тиску Кремль підключив вугільний шантаж, який знайшов благодатний грунт серед різних ділків всередині самої України. В стабілізації валютного курсу також не зацікавлені занадто багато суто внутрішніх гравців, що в умовах найчастіше неадекватних дій керівництва Нацбанку примножує проблему в рази. Втім, тепер до вищеописаних глобальних загроз для безпеки країни додалися ще два найважливіших питання - фактична відсутність в Україні зміни еліт і практична реанімація схем Януковича в нашій судовій системі. І кивати за це на Путіна вже не доводиться, оскільки гідна відповідь на обидва виклики цілком залежить від суто внутрішньоукраїнської політичної волі.

Причиною поразки Помаранчевої революції в 2005 року став не стільки розлад у «помаранчевій» команді (зрештою, правом вирішувати, хто правий, а хто винен, наділені громадяни за допомогою голосування на виборах, що згодом і сталося), скільки рішення Ющенка «зрозуміти і пробачити », прийняте щодо своїх колишніх опонентів на виборах-2004, нахабні дії яких і привели до« помаранчевого »Майдану. Для підтримки «регіоналами» своєї кандидатури Єханурова в прем'єри 22 вересня 2005 року між Ющенком і Януковичем був підписаний пріснопам'ятний меморандум про взаєморозуміння, що дозволило законсервувати політеліту часів президентства Кучми і в верхах, і в низах, яка не понесла ніякої відповідальності. «Конструктивний діалог» включав в себе насамперед поширення депутатської недоторканності на народних обранців у всіх місцевих радах під приводом «недопущення політичних репресій проти опозиції».

Таким чином, натовпи чиновників на місцях, які провинилися під час президентської кампанії і ховаються від закону за кордоном, спокійно повернулися в свої насиджені роками крісла і затишні кабінети, після чого в атмосфері вседозволеності з новими силами стали готувати святкування узурпації влади і цілковитого свавілля.

Щоб зупинити знахабнілу псевдоеліту, народу довелося переходити до відкритого опору спочатку в окремих Врадіївках, а потім за допомогою загальної Революції гідності, пожертвувавши при цьому Небесними сотнями. Однак фатальна помилка «зрозуміти і пробачити» призвела до ще одного, більш вагомого негативу - предтечу хвилі сепаратизму 2014 року, яку вміло спровокував на Донбасі Кремль, варто шукати в сіверськодонецьких подіях 10-річної давності, за що ніхто з представників законсервованого досі політбомонду не поніс ніякої відповідальності.