Переговори Путіна з Лукашенком: Росія бере "бацьку" за причинне місце

Зустріч керівників Білорусі та Росії вийшла масштабною. Вона включала як розмову тет-а-тет, так і переговори у складі керівників урядів та профільних міністрів. Втім, попри розмах, ключова тема розмови лідерів двох країн була максимально банальною.

Вона полягала в тому, що Володимир Путін офіційно повідомляв білоруському очільнику, що його маленький нафтовий бізнес з 2019-го року може завершитись.

Бізнес, якщо хто не в курсі, полягав у тому, що Білорусь закуповувала в Росії нафту та продукти нафтопереробки на безмитній основі — як член Союзної держави. А перепродавала тоді ці ж продукти, на 30-40% дорожче вже на зовнішній ринок — в тому числі, і в Україну. Так воно чи не так, але злі язики з числа російських економістів стверджували, що прибуток Білорусі від реекспорту може складати до 3-4 мільярдів доларів на рік. Такою була ціна "братньої любові" між Москвою і Мінськом — платити яку Росія, здається, виявилась неспроможною.

І прийняла рішення обнулити експортне мито на нафту для всіх — натомість ввести податок на використання корисних копалин, який російські підприємства платитимуть у майже непомітному розмірі — а от білоруси будуть закуповувати нафту та нафтопродукти за загальносвітовими цінами.

У Мінську намагались опротестувати податковий маневр, посилаючись на документи маріонеткової "Союзної держави" і ЄАЕС. Але в Москві схильні вважати, що коригування податкового законодавства є суверенним правом РФ.

Суперечку намагались владнати представники урядів Білорусі та Росії, але в них, здається, не вийшло рішуче нічого. І сьогодні питання було поставлено на найвищому рівні.

Поряд із кількома іншими — на кшталт російської заборони на імпорт сухого молока з Білорусі. Проти якої бунтують не тільки білоруси, але й російські кондитери, які не хочуть купувати вітчизняний продукт, на чверть дорожчий від іноземного.

Ще однією темою було бажання Білорусі отримати кредит у розмірі $400 млн по лінії Євразійського фонду і $1 млрд на рефінансування колишнього боргу, раніше взятого у Росії.

Оповиті мовчанкою результати переговорів однозначно свідчать про те, що хвалитись ними білоруській стороні явно не хочеться. Все, що почули журналісти від Лукашенка — це вельми плутану сентенцію про те, що питання, які Білорусі потрібно вирішити з Росією, "не такі складні, хоча з фінансової точки зору деякі важкі, оскільки пов'язані великі фінансові потоки. Проте їх треба вирішувати. І багато чого зроблено для того, щоб вирішити і в сільському господарстві проблеми, і в нафтогазовій сфері. Проблем особливих з вирішенням питань я не бачу". Окрім того, білоруський президент зазначив, що надіється на врегулювання спірних моментів до кінця року. Путін був ще лапідарніший, зазначивши, що сторонам "потрібно звірити годинники з деяких питань, деякі питання доврегулювати. Зовсім недавно виникало багато суперечок в галузі сільського господарства, з енергетичних питань нам потрібно деякі крапки над "i" розставити". І — тиша. Жодних інших офіційних коментарів, як і достовірних витоків, на разі немає.

Скоріше за все, обом сторонам довелося піти на компроміси, якими вони не схильні сильно похвалятись. Можливо, кінець "нафтового гешефту" компенсували зниженням цін на газ. Кредит на рефінансування попередніх заборгованостей Білорусі перед Росією теж, напевно дали — дефолт Мінська Москві не потрібен. Щодо всіх інших пунктів зберігається інтрига. Яка, втім, втримається недовго. Чоловік відвертий і емоційний, білоруський президент знайде спосіб донести свої почуття від сьогоднішньої зустрічі до публіки, давши зрозуміти, на що саме "дотис" його Путін. Якому Лукашенко, до речі, вже продемонстрував лояльність, декілька тижнів тому відмовившись від зручного й дешевого кредиту МВФ.

Найближчим часом публіка довідається, у скільки оцінив цю лояльність Путін. А із можливих маневрів у зовнішній політиці Мінська та у виборі урядових кадрів президентом Білорусі світ довідається, чи згоден із цією оцінкою Лукашенко. Можливо, новий проросійський уряд у республіці затримається на керівних посадах ще менше, ніж попередні "прозахідники", що намагались подружити Білорусь із західними кредиторами.

У будь-якому разі, зовнішня політика Москви стосовно Мінська з року на рік стає дедалі жорсткішою. Можливо, причина в тому, що в Росії для братів слов'ян в силу економічної ситуації закінчуються пряники і залишаються тільки батоги. А можливо, по мірі старіння Володимира Путіна він дедалі сильніше прагне приєднати до Росії не просто шматок землі, вкрадений у сусідів — а цілу сусідню країну. Хто знає. Але в будь-якому випадку чомусь складається враження, що на Олександра Лукашенка ще чекає його найбільша і найжорсткіша конфронтація з Москвою.