Майбутнє української ГТС: Для чого Меркель їде до Путіна

Сьогоднішня зустріч канцлерки ФРН Ангели Меркель із президентом Росії Володимиром Путіним, з раціональної точки зору, особливим сенсом не наділена. Будувати плани співпраці їм якось не випадає — через місяць у Німеччині пройдуть вибори, до яких теперішня канцлерка вже не матиме стосунку. І говорити про майбутнє співіснування російському президенту доведеться з іншими людьми. Навіть якщо ті люди й матимуть певний стосунок до чинної канцлерки. Назвати Путіна особистим другом Ангели Меркель, з яким вона хоче попрощатися, ще перебуваючи на посаді, теж було б перебільшенням.

Тому список ймовірних тем для сьогоднішнього візиту, який обмежиться покладанням квітів до пам'ятника Невідомому солдату, нетривалих переговорів та спільної прес-конференції, буде вельми обмеженим. І більшість цих питань в той чи інший спосіб стосуватимуться України. За винятком хіба що афганської кризи, формувати політику стосовно якої все-таки доведеться іще чинній німецькій владі.

Ключовим моментом переговорів сподівано стануть моменти, пов'язанні з "Північним потоком -2". І тут в обох сторін є свої інтереси. Що стосується Путіна, то він, з одного боку, добудував газогін — і отримав певні шанси на припинення транзиту через Україну.

Але, з іншого боку, Росії ще потрібно вивести "Північний потік-2" з дії норм Третього енергопакету ЄС, який забороняє "Газпрому" використовувати власний газогін більше, ніж на 50% потужності. Якщо зробити це не вдасться, то трубопровід, фізичний доступ до якого має тільки "Газпром", так і працюватиме в половинному режимі завантаження до кінця своїх днів.

Натомість Меркель потребує збереження української газотранспортної системи. І тут штука не тільки в публічних обіцянках, які фрау канцлерін дала як президенту України, так і, приміром, адміністрації Джо Байдена. Проблема полягає в тому, що Меркель турбується за долю німецької економіки — і має для того серйозні підстави. Оскільки останнім часом "Газпром", провокуючи штучне підвищення цін на газ у Європі шляхом скорочення поставок і відмови від нарощування транзиту через Україну, напередодні зими значно скоротив запас газу у сховищах Європи. А після того, як пожежа на заводі "Газпрому" під Новим Уренгоєм фактично двократно скоротила прокачку блакитного палива по газогону Ямал-Європа, питання, чи зможе Росія забезпечити взимку адекватну кількість газу для ЄС за адекватною ціною стало відкритим.

І поки існує українська ГТС — ситуацію в критичному випадку можна виправити, просто різко наростивши прокачку за цим маршрутом. Але в разі відсутності постійного транзиту — і, відповідно, коштів на експлуатацію — подібна історія може мати вкрай неприємні наслідки для економіки ЄС.

Тому сподівання українського президента на те, що "Ангела Меркель та Володимир Путін досягнуть певної згоди, з якою вона прибуде до Києва... Росія погодиться на постачання мінімальних обсягів газу, що транспортуватиметься газопровідною системою України в ЄС" мають під собою певний ґрунт.

Не в останню чергу й тому, що сама Меркель розуміє — якщо в силу тих чи інших обставин вона програє бій за українську ГТС, а потім виникнуть будь-які значні проблеми із постачанням газу з Росії до Європи — сплановані Путіним чи навіть випадкові — відповідальність громадяни Німеччини покладуть не тільки на саму політичну пенсіонерку, але й на її партію.

Хотілось би вірити, що окрім газових, на сьогоднішніх переговорах будуть досягнуті і якісь домовленості стосовно Донбасу. Але шанси на це є практично нульовими. Особливо гостро це продемонструвала розмова Путіна з президентом Франції Емануелем Макроном. В ході якої господар Кремля продовжив свої традиційні розповіді про "деструктивні дії Києва, який останнім часом цілеспрямовано загострює ситуацію на лінії зіткнення, а також тиражує провокаційні законодавчі ініціативи, прямо суперечать Мінським угодам".

Натомість напередодні зустрічі в Берліні продемонстрували, що не схильні погоджуватися з подібними твердженнями. І заявили, що на переговорах "мова точно буде йти про великі міжнародні теми: про конфлікт на сході України, для вирішення якого Росія може зробити більше, ніж робить; і про Білорусь". Що автоматично показує принципову різницю сьогоднішніх позицій Меркель та Путіна. Узгодити які не вдалося впродовж семи років війни на Донбасі, і навряд чи вдасться узгодити сьогодні, під час короткої зустрічі, де головним буде інше питання.