З Путіним треба дружити: Чому Макрон заговорив про смерть НАТО

Останнім часом президент Франції навдивовижу багато часу витрачає на інтерв’ю. До наступних виборів іще ніби цілих два роки, а господар Єлисейського палацу вже встиг втрапити в декілька скандалів, пов'язаних зі своїми вкрай неоднозначними заявами, зробленими під час розмов із журналістами. І не встигли у Єлисейському палаці "зам'яти" історію із заявами свого шефа по "українські та болгарські банди", про які Макрон розповідав в інтерв’ю правому Valeurs actuelles, намагаючись при тому бути "правішим за Ле Пен", як трапилась наступна прикрість.

На цей раз в інтерв’ю британському The Economist, Макрон заявив, що "Америка відвернулася від нас", і в членів НАТО тепер немає стовідсоткової гарантії захисту з боку Вашингтона, що у НАТО настала "смерть мозку", а Європа зробить "величезну помилку", якщо буде уникати відновлення діалогу з Росією. Що саме Європа повинна сказати Путіну під час майбутнього "діалогу", Макрон не уточнив. Єдина порада, яку читачі могли винести з доволі хаотичних заяв французького президента, полягала в тому, що Європі слід починати "мислити і діяти" не тільки як економічному союзу, але і як стратегічній силі.

З одного боку, нічого радикально нового Макрон ніби й не сказав. Оскільки криза в стосунках ЄС та США – яка впливає і на єдність всередині НАТО – є очевидною для всіх. А про традиційно скептичне ставлення Франції до НАТО говорить хоч би той факт, що Париж вже одного разу виходив із військової частини блоку. Щоправда, в 2009 році туди повернувся. Та й політика поступового "витіснення" США з європейських справ вперше була чітко сформульована іще Франсуа Міттераном – хоча думав про неї, напевно, іще й де Голль. Але справжня проблема, здається, полягає в тому, що французький президент підігріває антиамериканські (а не антитрампівські, наприклад) настрої в своїй країні – не пропонуючи нічого взамін.

Можна скільки завгодно говорити про "перетворення Європи на геополітичного гравця", про необхідність багатополярного світу та інші начебто правильні речі. Але допоки сама Франція не здатна здійснювати проекцію військової сили ніде, окрім пари африканських країн, і поки союзник Франції, Німеччина, замість виділити бодай 2% ВВП на оборону, обіцяє "внести це в плани" і "спробувати реалізувати до 2031 року", всі ці розмови – це балаканина для журналістів та власного фан-клубу чинного французького президента. А що стосується "діалогу з Росією" – то його, в принципі, Макрону і не потрібно відновлювати. Він ніби як триває – наприклад, в "нормандському форматі". Себто цей діалог у виконанні  чинного президента Франції більше схожий на монолог – Макрон як мінімум тричі розповідав про скору зустріч президентів "нормандської четвірки", у відповідь на що Володимир Путін скромно промовчав, якось не звернувши уваги на зусилля Парижа, спрямовані на початок діалогу.

Можливо, і виправляти "величезну помилку", якою, на думку Макрона, є ізоляція Росії, варто вже після того, як стане зрозуміло, що Москва готова зробити хоч щось для того, щоб з цієї ізоляції вийти. Наприклад, забрати війська з Донбасу, чи повернути Крим.

При тому президенту Франції, мабуть, також не варто забувати факту, що по мірі того, як політична столиця ЄС в силу очевидних обставин, принаймні, тимчасово, переміщається з Берліна до Парижа, йому варто поводити себе не як супернику Ле Пен, що діє на одному з нею полі правого популізму та націоналізму, а як негласному лідеру отої самої майбутньої "геополітичної сили". Яка, насправді, з подібними "батьками" може і не народитися.