Останній бій Лукашенка з Путіним: Як Білорусі дожити до весни

Свіжі новини з Білорусі для стороннього спостерігача можуть видатися дивними. То з'являється новина, що президент країни Олександр Лукашенко влаштовує нараду з посадовцями, присвячену жорсткому тиску з боку Росії - і приймає на ній рішення "до кінця стояти за незалежність". То за кілька годин прес-секретар Лукашенка Налая Ейсмонт називає все це "плодом бурхливої фантазії".

Також Лукашенко влаштовує публічну сварку з Володимиром Путіним через якісь надто вже різні умови для білоруських і російських споживачів газу — а то він стверджує, що вибачився перед Путіним. Щоб через кілька годин вже констатувати, що фразу про вибачення "неправильно зрозуміли".

Загалом, складається враження, що керівництво республіки переживає якийсь далеко не найпростіший період. Бо хоч Олександр Григорович завше був майстром нетривіального публічного слова і "двонаправленої" політики, але останнім часом він перевершує сам себе.

Врешті, для цього в білоруського президента є вагомі причини. Суть яких зводиться до наступного — задля збереження бодай мінімальних економічних преференцій для Білорусі у поставках вуглеводнів, Кремль вимагає "посилити інтеграцію" країн. На своїх, звичайно ж, умовах.

Суть конфлікту між Мінськом і Москвою — загальновідома. Йдеться про так званий "податковий маневр" Москви, де прийняли рішення, що з 2019 року буде скасовуватись експортне мито на нафту і нафтопродукти — з нинішніх 30% на п'ять відсотків щорічно протягом шести років. Цього мита Білорусь і так не платить. Натомість в аналогічному розмірі зростатиме податок на видобуток корисних копалин, який білорусам доведеться платити. За оцінками Мінфіну Білорусії, країна за шість років може втратити близько $10 млрд через цей "маневр" Росії.

Втім, до недавнього часу у Мінську сподівалися домовитись про якісь механізми компенсацій. Але впродовж останніх двох тижнів стало зрозуміло, що в Москві можливі пом'якшення рішень стосовно Білорусі жорстко прив'язали до "поглиблення інтеграції" в межах все ще недовиконаного Союзного долговору між Росією та Білоруссю.

Зокрема, 6 грудня в Санкт-Петербурзі на засіданні Вищої Євразійської економічної ради Путін і Лукашенко посперечались про ціну на російський газ і тариф на його транспортування до Білорусі. Останній тоді висловив незадоволення з приводу того, що тариф на поставку газу для Білорусі з Ямало-Ненецького округу складає майже $3 за тисячу кубометрів на 100 км, а внутрішньоросійський тариф - всього лише близько $1. У відповідь на що Путін визнав, що потрібно рухатися до ідентифікації тарифів, але у своєрідний спосіб. Він заявив: "Для цього потрібен час і інший рівень інтеграції між нашими країнами".

"Натяки" цим епізодом не закінчились. Аналогічну заяву російський прем'єр-міністр Дмитро Медвєдєв зробив 13 грудня у Бресті, заявивши, що економічна співпраця і допомога можливі тільки за умови поглиблення економічної інтеграції. І навіть напрямки цієї інтеграції вказав: "Росія готова і далі просуватися шляхом будівництва Союзної держави, включаючи створення єдиного емісійного центру, єдиної митної служби, суду, рахункової палати". Що, загалом, у разі реалізації можна буде розцінювати, як фактичний кінець білоруського суверенітету.

Після чого ця позиція неодноразово повторювалась і дрібнішими російськими посадовцями — на кшталт віце-прем'єра Росії Дмитра Козака, який відмовився обговорювати компенсацію втрат від "податкового маневру" з віце-прем'єром Білорусі Ігорем Ляшенком та послом в Росії Володимиром Семашком "до прийняття принципових рішень про рух в напрямку подальшої інтеграції Росії і Білорусії в рамках Союзної держави".

Запланована, щоправда, ще зустріч Лукашенка з Путіним наприкінці грудня, де Олександр Григорович сподівається "порішати" прикрі проблеми. Та насправді шанси на це мінімальні.

Відмовляючись від звичних форм довготермінового впливу на Білорусь, Москва ставить питання руба: або негайна інтеграція на російських умовах, або відмова від будь-якої економічної підтримки.

Для чого це Путіну — можна здогадатись. В російського населення минули останні залишки ейфорії від "Кримнашу", і помітна частина громадян почала покладати відповідальність за радикальне погіршення добробуту на чинного президента Країни. Якому потрібні нові геополітичні перемоги для покращення ситуації з рейтингом. І оскільки нові геополітичні авантюри з застосуваням насильства зараз можуть коштувати Росії надто дорого, в хід пішов останній резерв — Білорусь, яку можна отримати, просто затягнувши економічний зашмор на шиї Лукашенка. За це не тільки нових санкцій не буде — про подію навіть на Генасамблеї ООН не згадають.

Інша річ, що для Росії - це хід ва-банк. Бо в разі, якщо Мінськ на здачу елементів суверенітету в обмін на фінансові преференції (які можуть бути відмінені в будь-який момент за допомогою чергового "податкового маневру") не погодиться, то стане зрозуміло, що інших інструментів впливу на непоступливого "бацьку" в Москви більше й немає. Ну, за винятком "зелених чоловічків", звичайно. Але і з їх використаням проти Білорусі все теж може виявитись не так-то й просто.