Як за рік розм'якла маска Путіна

Цього разу перед глядачами постав не стільки "Путін всемогутній" в масці чи то давньогрецького божества, чи то африканського ідола, відбіленого пергідролем. Цього разу росіяни змогли потішитись "безмежно добрим і безмежно мудрим батьком нації".

Який в окремих моментах майже виправдовувався. Хоча як завжди чітко й безапеляційно списував при тому головні причини російських незгод на дешеву нафту і підступи ворогів.

Себе ж і свою країну він виставляв виключно як жертву несприятливих обставин.

Путін, за його версією, й радий припинити істеричну сварку з Туреччиною – але ж "з чинним керівництвом Туреччини домовитись складно або практично неможливо". "Вони наносять нам удари в спину з абсолютно незрозумілих нам причин". Просто маніяки якісь, а не керівництво 76-мільйонної держави. Врешті, що з них взяти – ісламісти. Хоч і повзучі.

Щоб переконати аудиторію у власних добрих намірах і "неадекватності" турків, Путін як завше без вагань брехав. Наприклад, про "туркоманів, про яких ніхто нічого не знав". І про Туреччину, якій було б досить один раз зателефонувати Путіну – і Росія ніколи б не бомбила туркоманів, над територією яких і був збитий російський літак. Вочевидь, дипломатична нота і виклик російського посла, за допомогою яких турки намагались донести свої бажання до Кремля, набагато менше, ніж "один-єдиний дзвінок".

Путін, якщо вірити його сьогоднішньому виступу, готовий і всі торгівельні преференції залишити за "братньою республікою", одна лиш біда – Україна переходить на європейські стандарти, а Росія до цього не готова. І стандарти ті бусурманські непогані – Росія би й сама на них перейшла, чесне слово, але їй закрили зовнішнє фінансування, і не захотіли зачекати рік-другий.

А президента Татарстану він готовий залишити президентом Татарстану хоч назавжди. Якщо такою буде воля народу Татарстану, звичайно.

Певний косметичний відступ було продемонстровано і у зовнішній політиці, і в політиці внутрішній.

Зокрема, Росія начебто не планує відмовлятись від транзиту газу через Україну. Що могло би виглядати як поступка "братній республіці" – якби не той факт, що на даний момент в Росії просто немає іншого виходу. Розширення Північного потоку вперлося у спокійну й не схильну до поспіху європейську бюрократію, без дозволу якої будувати трубу ніхто не погодиться. Про "Турецький" чи "Південний" потоки говорити, в силу очевидних обставин, взагалі не доводиться. Тому все, що залишається Путіну – це показати, як він дбає за Україну.

Як "дбає" він і, приміром, за власних водіїв-далекобійників, яким вчергове пообіцяв відмінити транспортний податок.

Хоча, звичайно, всі позиції, за якими Путін згоден відступити не є принциповими. І до відступу його примушує не так бажання рахуватись з чиїмись інтересами, як економічна скрута. Як не факт і те, що справа піде далі обіцянок.

І всім без винятку глядачам сьогоднішнього сумнівного шоу не варто забувати, що перед нами – не більш, ніж зміна сценічного образу. Покликана переконати легковірних споживачів зомбоящика, що "великий батько" про них турбується. Переконати стратегів і аналітиків з Пентагону чи НАТО в тому, що "Вольдемара нерідко заносить, але загалом – він буває й адекватним". Ага, буває звичайно. Коли опиняється перед суцільним парканом з боку розлючених сусідів – і без нафтових надприбутків у кишені. Якби в нього забрати ще й ядерну зброю та дві третини армії – він би взагалі став підстаркуватим і не надто шкідливим для зовнішнього світу кривлякою. Останнє, звичайно, фантастика – але про здатність Путіна потроху, але прогинатись перед економічною міццю Заходу, якій він не здатен протистояти, варто зараз особливо добре пам’ятати європейським посадовцям, які роздумують над продовженням антиросійських санкцій. І для яких, ймовірно, в першу чергу і був розіграний спектакль "добрий Путін".