Нормандський формат з вашингтонськими підказками: Чим закінчаться для України переговори Путіна з Макроном та Шольцом

Зокрема, перед візитом до Москви Шольц відвідає Вашингтон — за чутками, це трапиться 7 лютого — для консультацій з президентом Байденом. "Річ у тім, що тут відбувається узгоджена політика і ми приймаємо добре підготовлені рішення", - констатував німецький канцлер.

Аналогічні плани і в його колеги Макрона. От тільки з притаманним французам свободолюбством він до Вашингтона не поїде — наразі все обмежилося лиш телефонною розмовою з Байденом. Точна дата візиту як Макрона, як і Шольца у Росію невідома, але скоріше за все, європейські лідери навідаються у Москву впродовж тижня-двох.

В чому суть візитів Шольца та Макрона? Невже зайняті європейські політики їдуть до Путіна тільки для того, щоби в черговий раз "висловити стурбованість" і "закликати до деескалації"?

Звичайно, і ці ритуальні рухи будуть присутніми в їхніх програмах, куди ж без них. Але основна мета, схоже, буде іншою. Франція та Німеччина поїдуть до Росії скаржитися. Скаржитись на те, що позиція Путіна з одного боку, і реакція на російську агресію, яку продемонстрували Велика Британія, країни Балтії, Польща та Нідерланди ставлять Берлін та Париж в дуже незручну позицію. За якої країни, що звикли вважати себе центрами формування європейської політики, раптом опинились якщо і не в меншості — то явно не на вирішальній для ЄС політичній позиції. І для того, щоби зберегти бодай залишки авторитету та впливу на ситуацію, їм доведеться підтримати найжорсткіші санкції проти Росії в разі початку агресії проти України.

Подібна скарга буде супроводжуватися наполегливими проханнями здійснити бодай якісь кроки, що їх світова спільнота та Вашингтон могли б розцінити як деескалацію. Відвести частину військ від українського кордону, припинити обстріли на Донбасі, відновити роботу злощасного нормандського формату — що завгодно. А краще, звичайно, все і одразу.

При тому набір бонусів, які Франція та Німеччина можуть зараз запропонувати Росії в обмін на зміну геостратегічного курсу на ескалацію конфлікту, хоч і невеликий, але існує. 

Зокрема, це збереження Німеччиною ембарго на постачання зброї до України, стримування процесу розслідування ролі "Газпрому" в газовій кризі ЄС, і, врешті-решт, сертифікація злощасного "Північного потоку-2". Оскільки знімати наявні загальноєвропейські санкції проти Росії — за умов окупації Донбасу та Криму — Франція та Німеччина не наважаться. Ще однією темою для розмови могла би, теоретично, стати своєрідна "дорожня карта" виконання мінських домовленостей. Скільки-небудь логічна послідовність, яка б передбачала стабілізацію ситуації на Донбасі — після чого якісь політичні поступки обох сторін. Хоча за наявного стану стосунків між Росією та Заходом шанси на подібне виглядають не надто високими.

І вся ця нехитра дипломатична торгівля мала б якісь шанси на успіх, якби не один момент. Франція та Німеччина ведуть переговори з Путіним, який, насправді, протистоїть не Європі. Він веде свою почасти уявну геополітичну партію із США і НАТО - як єдиною цілісністю. Він хоче ділити зони впливу в Європі, а не торгуватися з приводу економічних, гуманітарних чи фінансових питань. Тому Шольц та Макрон, скоріше за все, почують той самий перелік безумних вимог, які Росія вже озвучила в своїх "гарантіях безпеки". З чим і повернуться додому. А єдина практична користь від цих візитів полягатиме хіба в тому, що вони на кілька тижнів затримають гіпотетичний російський наступ, дозволивши відтягнути його до потепління, коли традиційний союзник російських збройних сил, "генерал мороз", не відступить від українських кордонів на багато місяців.