Не їсти, щоб жити

16 березня адвокат Надії Савченко Марк Фейгін оприлюднив лист, у якому українська льотчиця повідомила про поновлення голодування «до переможного кінця». 

«Я призупинила голодування на десять днів з 5 по 15 березня 2015 року, щоб показати добрим людям, що поважаю і ціную вашу думку. Але більше не можу, тому що інакше просто не буду поважати сама себе! З 16 березня 2015 я продовжую голодовку до дня повернення мене в Україну або до останнього дня мого життя в Росії! До кінця! До переможного кінця!!!» - йдеться у зверненні української полоненої. 

Попереднє голодування  Савченко почалося 13 грудня 2014 р. і тривало 83 дні. Основна вимога льотчиці – звільнення з російської в’язниці і повернення в Україну.

При цьому Савченко відповіла відмовою на прохання лідера кримських татар, знаменитого політв’язня Мустафи Джемілєва, який свого часу витримав 303-денне голодування, припинити протест і вести боротьбу за свої права іншими способами.

Depo.ua вирішив згадати найвідоміші приклади голодування як засобу відстоювання своїх прав, які мали місце у ХХ столітті.

 

Махатма Ганді

Національний герой Індії. Один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів у країні. Сформулював філософію ненасильницького опору, яку застосовують сьогодні у всьому світі. 

З 1932 по 1948 рік витримав загалом 17 голодувань, найдовше з яких тривала 21 день.

Вимоги: незалежність Індії, скасування обмежень громадянських свобод індійців британською владою.

Загинув у результаті замаху 30 січня 1948 року, невдовзі після припинення останнього голодування. 

Мустафа Джемілєв

Протягом 1966-1986 рр. шість разів потрапляв до таборів за звинуваченням в антирадянській діяльності. У результаті провів у в'язниці близько 15 років.

Почавши голодувати в 1974 році на знак протесту проти свого арешту, лідер кримських татар протримався 303 дня, отримуючи примусове годування через зонд. У цей період його ім'я стало широко відомим за межами СРСР.

Своє голодування Джемілєв припинив лише після чергового суду, який засудив його до двох з половиною років позбавлення волі. Причиною такого рішення стала записка від відомого російського правозахисника і вченого Андрія Сахарова, який намагався звільнити лідера кримських татар із ув'язнення.

«Синку, я зробив усе, що в моїх силах. Тепер я тебе прошу про одне. Я прошу - припини голодування. Твоя смерть може тільки порадувати наших ворогів», - написав тоді Сахаров.

Андрій Сахаров

Радянський вчений і правозахисник, лауреат Нобелівської премії миру (1975) «За безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми і мужню боротьбу із зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності»

Витримав три голодування під час заслання в Горькому в 1981 - 1985 рр.

1981 рік – спільно з дружиною Оленою Боннер 17 днів утримувався від їжі, вимагаючи дозволу російській правозахисниці Людмилі Алексеєвій виїхати за кордон до чоловіка. (невістки Сахарових).

Травень 1984 року - 26 днів голодував на знак протесту проти кримінального переслідування дружини.

Третє голодування (квітень - жовтень 1985 року) було найдовшим. Сахаров витримав без їжі 178 днів за право О.Боннер виїхати за кордон для операції на серці. Протягом цього часу академіко неодноразово забирали до лікарні і намагалися там насильно годувати.

 

Ув'язнені активісти Ірландської республіканської армії 

Голодування 1 березня 1981 року у в'язниці Мейзі почав член ІРА Боббі Сендс. 15 березня до голодування приєднався інший учасник, 22 березня - ще двоє 

Основні вимоги протестувальників: право не носити тюремну уніформу, не робити тюремну роботу, свобода зв'язку з іншими ув'язненими, а також право на один візит, один лист і одну посилку щотижня;

Тодішній прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер не пішла на поступки, і голодування скінчилася смертю десяти республіканців.

Сендс помер від виснаження 5 травня, через 66 днів після початку голодування. Саме голодування скінчилася 3 жовтня 1981 року, на той момент серед ув'язнених голодувало 6 осіб.

Одним із наслідків цієї акції протесту став успіх на виборах до британського парламенту ірландської націоналістичної партії "Шинн Фейн".

 

Анатолій Марченко

Радянський політв'язень, письменник, дисидент

4 серпня 1986 року оголосив голодування з вимогою звільнити всіх політв'язнів в СРСР. З 12 вересня 1986 був підданий насильницькому годуванню щодня, крім неділі.

Голодування Марченко тримав 117 днів. Через 12 днів після припинення акції відчув себе погано. З в'язниці був направлений до місцевої лікарні, де невдовзі помер.

Його смерть мала широкий резонанс у світовій пресі і, ймовірно, була однією з причин почати процес звільнення "політичних" в'язнів із російських тюрем. 

 

Кубинські дисиденти Орландо Сапата й Гільйєрмо Фаріньяс

Орландо Сапата вперше потрапив до кубинської в'язниці у грудні 2002 року за звинуваченням у "неповазі" до чинної влади. 

На початку грудня 2009 року Сапата почав голодування протестуючи проти поганого поводження, зокрема, проти побоїв з боку охоронців. У свою чергу, уряд Куби заявив, що дисидент відмовився від їжі, оскільки влада не схотіла надати йому в камеру телевізор, плиту і телефон.

Під час голодовки Сапата відмовлявся від будь-якої їжі, крім тієї, що приносила його мати, яка могла відвідувати його раз на три місяці.

16 лютого 2010 року його стан різко погіршився і він був переведений в лікарню, де і помер 23 лютого.

На смерть Сапати відреагував журналіст і психолог Гільєрмо Фаріньяс, оголосивши 25 лютого своє голодування з вимогою звільнити усіх хворих політв'язнів на Кубі.

12 березня на вимогу опозиційної «Кубинської комісії з прав людини» Фаріньяс був поміщений в реанімацію і станом на 4 липня перебував у вкрай важкому стані на межі смерті. У разі смерті Фаріньяса голодування готовий був продовжити один з лідерів кубинської опозиції Фелікс Бонні Каракос.

Однак 7 липня влада погодилися звільнити 52 ув'язнених-опозиціонера і дозволили їм покинути країну. Наступного дня Фаріньяс припинив голодування.

 

Акція протесту в'язнів Гуантанамо

Американська в'язниця, розташована в затоці Гуантанамо на території Куби, стала широко відомою після того, як у пресу потрапили фотографії, на яких були зафіксовані тортури, яких завдавали американські солдати мусульманським в'язням, захопленим під час військового конфлікту в Афганістані та Іраку.

В'язні Гуантанамо здійснили принаймні дві широкомасштабні акції голодування, однак інформації про них небагато через обмеження американською владою доступу до інформації стосовно побуту ув'язнених.

Перша подібна акція почалася в середині 2005 року. В'язні організували кілька кілька масштабних голодувань, заявляючи про свою невинність, і вимагаючи кращих умов утримання. 

Нова хвиля голодування піднялася на початку 2013 року На піку протесту у ньому брали участь 106 зі 166 в'язнів Гуантанамо. При цьому 45 із них піддавалися болючій процедурі насильного годування, коли ув'язненого прив'язували до стільця, вводили йому через ніс у шлунок трубку і через неї подавали рідкі поживні речовини.

У грудні 2013 року американські військові оголосили, що більше не будуть повідомляти про голодування у Гуантанамо через те, що оприлюднення цієї інформації "не має ніякої оперативної користі".

 

Як бачимо, голодування є крайньою формою протесту, до якої, зазвичай, вдавалися, коли не можна було досягти виконання власних вимог в інший спосіб. Часто такий протест закінчувався поразкою або і смертю голодувальника.

Але будемо вірити в те, що Надія Савченко переможе.