Успіх "Бацьки": Як Лукашенко обставив Путіна

Частина коментаторів висловлювала припущення, що справа йде до остаточного розриву економічних і політичних стосунків. Російським посадовцям здебільшого хотілося, щоб дійшло до практичного створення "Союзної держави Білорусі та Росії", яка, формально існує вже 22 роки, а тепер може допомогти Володимиру Путіну вкотре обдурити російську Конституцію. Були й похмуріші прогнози - про швидке й безповоротне приєднання Білорусі до Росії в добровільно-примусовому порядку.

Риторика висловлювань обох лідерів з кожним разом ставала все жорсткішою, а зримі результати зустрічей, покликаних розв'язати економічні суперечності між державами - все мізернішими.

Дійшло до того, що з різкою критикою білоруського президента виступали практично всі російські посадовці - включно з прем'єр-міністром Медвєдєвим і представниками економічного блоку, які не пропускали нагоди нагадати білоруському президенту, "на чиї кредити він живе". Лукашенка критикували всі, включно з Дмитром Кисельовим.

Натомість в Мінську промовисто приймали посадовців Держдепу США, знімали обмеження на кількість американських дипломатів у країні і обіцяли, що найближчим часом повернуть до Білорусі американського посла, вигнаного більше десяти років тому.

Паралельно з тим міцніли і стосунки між Мінськом і Києвом - ціла низка візитів державних посадовців різних рівнів супроводжувалась помітним наростанням економічної співпраці, яка, вочевидь, мала бодай частково компенсувати втрачені прибутки Мінська від неможливості подальшого реекспорту нафтопродуктів.

Після того, як десь впродовж новорічних канікул в Москві зрозуміли, що Білорусь не поспішає зливатись з Росією в "союзному екстазі", все раптово змінилося. Голосні й прикрі фрази, сказані обома сторонами в грудні минулого року, коли Росія жорстко вимагала інституціональної інтеграції в Білорусі в обмін на збереження економічних преференцій, а Мінськ натякав, що незалежність не продається, принаймні на московських умовах, - все це наче розчинилось в морозному повітрі.

І от сьогодні - нова зустріч , під час якої про старі образи всі наче й забули. Лукашенко катається з Путіним на лижах, і обіцяє, що "ми ніколи росіянам не будемо поставляти ані погану горілку, ані погану закуску".

Жодних публічних заяв про результати економічних переговорів, які наразі тривають, ще немає.

Але заяви білоруського лідера достатньо красномовні. Він дякує Путіну за підтримку білоруської економіки - і констатує, що "економіка Білорусі - це фінішне виробництво російської економіки. Ми сировину, комплектуючі - 60-70% серед основної машинобудівної продукції, нафтопереробці - купуємо в Росії. Тому це наша спільна економіка. І підтримуючи нас, ви, звичайно, підтримуєте ті приблизно 35-40 млн людей (разом з родинами), які працюють на російських підприємствах, постачають до Білорусі продукцію".

Подібні заяви навряд чи прозвучали б, якби Олександр Григорович не був певен у своїй перемозі. Принаймні, у цьому раунді російсько-білоруського протистояння.

Звичайно, Мінську доведеться піти на якісь чергові символічні поступки. Але ані спільної валюти, ані спільних митних органів, ані спільного російсько-білоруського Центробанку як не було, так і не буде. А от якісь преференції у сфері поставок нафтопродуктів - швидше за все, таки збережуться.

А загалом, вся історія з Путіним та Лукашенком справляє якесь трохи дивне враження. Яке полягає в тому, що після атаки на Україну - прямої, лобової, і погибельної для російської економіки - в Москві вже не сильно наважуються на надто рішучі авантюри. Там сидять і терпляче чекають, коли політична вертикаль Олександра Лукашенка в той чи інший спосіб похитнеться. І старанно готуються її підштовхнути в потрібний бік.

А наділений міцним здоров'ям, простуватою хитрістю і вродженою жорстокістю білоруський лідер явно не поспішає порадувати російського колегу, надавши йому такий шанс.