ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Смертники на коритах з Росії: Що за українці тонуть з донецьким вугіллям у Чорному морі

Українські моряки, що плавають на "Волго-Балтах", це своєрідна "каста смертників", на кшталт донецьких "шахтарів із копанок". Тільки живуть вони, зазвичай, не на окупованій території, і їм, загалом, можливо допомогти

Depo.Світ
8 січня 2019 14:00
ФОТО: depo.ua

Історія з загибеллю сухогруза "Волго-Балт-214" могла пройти майже непоміченою. Тим паче, що кораблям цього класу в Чорному та Азовському морях традиційно "не фартить". Окрім "Волго-Балт-214" сім років тому, в тому ж самому районі - лише трохи ближче до Стамбула - затонув "Волго-Балт-199". Теж, до речі, з вантажем вугілля, і командою, в якій було чимало одеситів.

"Волго-Балт-38" перед тим затонув ближче до українського берега. Той, щоправда, йшов порожняком. А ще був "Волго-Балт 172", який затонув уже під назвою "Jarvis". Був "Beryl", що затонув в Азовському морі і в попередньому житті також був "Волго-Балтом". На більшості з цих кораблів - не залежно від прапора, під яким вони ходили - у складі команд були українці.

Причини "нефарту" цього класу суден, загалом, очевидні. Бо проектувалися вони, взагалі-то, як клас "ріка-море" - з можливістю виходу в морські затоки. Але в 90-х роках минулого століття багатьом із них підвищили клас мореплавності простим адміністративним рішенням російських наглядових органів - і так ці судна стали справжніми "моряками". Потім суднам, збудованим в 60-70-х роках минулого століття "продовжили" термін експлуатації (який початково складав 25 років) - і ходити на них по "справжньому" морю стало ще менш безпечно. Втім, це не зупиняє ні моряків, ні судновласників. Плавають, до пори до часу.

Але увагу "стурбованої громадськості" цього разу привернула не так сама кораблетроща, як той факт, що на російському кораблі під панамським прапором була українська команда. А також заява Міністерства з питань тимчасово окупованих територій стосовно того, що вугілля на кораблі могло бути видобутим в ОРДЛО.

Стосовно походження вугілля на затонулому сухогрузі - то сам факт, що про це повідомило Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, є вельми позитивним. Оскільки блокування поставок з ОРДЛО на світовий ринок - це пріоритет, в першу чергу, саме для України та української влади. Ні турецькі, ні польські компанії, які втиху купували "російське" вугілля, не зацікавлені - і не зобов'язані, якщо на те пішло, займатись детективними розслідуваннями стосовно того, де саме насправді було добуте вугілля, яке вони купують. Постачальник каже, що в Росії - та й по всьому. А от українська виконавча влада може - і навіть, напевно, повинна подібні речі відстежувати. Що, мабуть, теж робиться - про купівлю вугілля з ОРДЛО Туреччиною очільник МЗС Павло Клімкін говорив ще восени.

Ймовірно, українській владі слід перейти від констатацій цього факту до якихось більш активних дій. Починаючи від можливої дискусії з чинним президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. І закінчуючи бодай оприлюдненням назв турецьких компаній, які купують вугілля в бойовиків. Раптом ці компанії постачають щось і до України, і ми, як споживачі їхньої продукції, цілком могли би стати її неспоживачами.

А стосовно українських моряків на російських кораблях - то явище це прикре, але широко розповсюджене. Наприклад, за даними Manpower Report 2016 BIMCO / ICS - доповіді про моряків, опублікованої Міжнародною палатою судноплавства, з України на світовий ринок праці вийшло 69 тис. моряків, в тому числі 39 тис. офіцерів і 30 тис рядових. Це - 4,18% від загального числа всіх моряків світу, що дозволило Україні зайняти шосте місце в рейтингу постачальників робочої сили, поступившись лише Китаю, Філіппінам, Індонезії, Росії та Індії.

Природно, що помітна частина цих людей опинилась на російських кораблях. Відсутність мовних проблем, та інші подібні "зручності" нерідко грали з українськими моряками злі жарти, і приводили їх у погану компанію специфічних російських судновласників та менеджерів.

Можна, звичайно, поговорити у соцмережах про відсутність патріотизму в цих людей. Як і у всіх тих, наприклад, хто закупив у 2017 році російських товарів на 7.2 мільярди доларів, і поставив до Росії товарів ще на 4 мільярди доларів. Але це не допоможе. Набагато ефективнішим було б створити якісь ресурсні центри, де б українських моряків навчали англійської мови та допомагали з вербовкою на кораблі нехай із тим самим панамським прапором - але з європейським, а не російським, власником. Навіть прийнявши при тому жорсткі нормативні акти щодо прямої заборони вербуватися на російські судна. Важливо тільки, щоби все не обмежилось заборонами.

В будь-якому разі, мати таку кількість фахових "мореманів", яка є в Україні, і дозволяти цим людям безславно і трагічно гинути на російських іржавих галошах - все це не виглядає розумною політикою в цій сфері. Звичайно, є певна кількість людей, які навіть маючи можливість знайти роботу в неросійських судновласників, з якихось причин все одно захочуть залишитись в кабалі. Але чомусь здається, що переважна більшість українських моряків, в разі наявності альтернативи, з готовністю покинули б свої "Волго-Балти", "Амури" та інші релікти радянської епохи - і стали б адекватними учасниками глобального ринку кваліфікованої робочої сили. Тоді, гляди, після чергової аварії іржавого російського сухогруза не довелось би з'ясовувати, з Одеси, Херсону чи Миколаєва була команда.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ