Як Лукашенко довів, що санкції проти Росії працюють

Зняття санкцій з білоруського президента Олександра Лукашенка та 169 інших білоруських чиновників складно назвати несподіваним – цю подію анонсували тиждень тому. Власне, й самих-то санкцій впродовж останнього часу на практиці не було – в жовтні 2015 року їх було зупинено на термін у чотири місяці, але не скасовано до кінця.

І ось – санкції знято. Зі словосполучення "критична взаємодія" акцент переходить саме на "взаємодію" – так характеризує ситуацію міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. А міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський не тільки розповідає, як Варшава задоволена рішенням ЄС, але й пакує валізи для поїздки до Мінську. Налагоджувати політичні й економічні контакти.

Рішення Лукашенка випустити політв’язнів, прийняте в серпні минулого року, "модерація" україно-російського конфлікту, і, звичайно, тихий саботаж істеричних російських ініціатив по будівництву баз на білоруській території дає свої плоди. В Європі на Лукашенка не перестали дивитись, як на диктатора – але тепер як на нейтрального, якщо не приховано антипутінського диктатора. І білоруський президент також не приховує свого задоволення. "Вони ухвалили рішення, яке нас абсолютно задовольняє", - констатує він очевидну, загалом-то, річ, сито, по котячому посміхаючись.

Звичайно, в теорії все може повернути назад. Політв’язнів можуть загнати до камер, опозицію – в глухе підпілля, а російські винищувачі – під Бобруйськ. Але для такого сценарію потрібно, аби в Путіна було чим зацікавити Лукашенка. При тому будівництво російських баз і розміщення російських військ – рівно як і "приєднання до Росії окремими областями" у список "цікавинок" явно не вписуються.

Тому виважена, збалансована й ефективна політика "геополітичного маятника", яку так вдало практикував Лукашенко впродовж 22 років свого правління, ймовірно, стає надбанням вічності.

З одного боку, це ускладнює життя білоруського лідера – хоча б тому, що для збереження хороших стосунків з Європою йому доведеться відмовитись від звички тягнути до буцегарні своїх суперників на президентських виборів. З іншого боку, 62-літньому політику ще цілком вистарчить і свого реального рейтингу (хай він і буде нижчим за намальовані 80-з-чимось відсотків) для того, щоби спокійно покерувати Білоруссю іще два-три терміни – чи скільки там здоров’я дозволить. Навіть з дисидентами, яких саджають на 15 діб за адміністративну "хуліганку", а не на 5 років за протидержавний кримінал.

І єдине, що може завадити Олександру Григоровичу спокійно зустріти старість – це клята економіка, яка без російських "транзитних грошей" та кредитів вперто котиться донизу. До галопуючої інфляції, знецінення білоруського рубля і голодних громадян на вулицях. Якщо громадянський протест проти економічних негараздів набере загрозливих форм, Лукашенко, звичайно, без вагань повернеться до звичних для себе прийомів заспокоєння народу – і ЄС доведеться знову вводити набридливі санкції. Тому краще для всіх буде, якщо Європа не допустить такого прикрого сценарію. Принаймні, на це явно надіється білоруський президент. Він готовий задля цього витерпіти практично що завгодно. Навіть опозиціонерів без наручників на руках.