Липові "гарантії" для України: Як Меркель програла Путіну

До сьогоднішніх переговорів з президентом Росії Володимиром Путіним канцлер Німеччини Ангела Меркель підійшла в не найсильнішій дипломатичній позиції.

Зокрема, повістка дня включала в себе три головних теми: збереження ядерної угоди з Іраном, ситуацію в Сирії, а також процес будівництва "Північного потоку-2".

Згадувались на переговорах, звичайно, і мінські угоди, які є "безальтернативними як основа для врегулювання", але в цій сфері, скоріше за все, розмова обмежилась повторенням давно відпрацьованих словесних конструкцій, які давно втратили будь-який практичний сенс.

Стосовно першого питання - Німеччина намагається зберегти ядерну угоду з Іраном за будь-яку ціну. Причина такої позиції Берліну - достатньо проста і тривіальна. Німеччина є найбільшим серед країн ЄС інвестором до Ірану, близько 60% інвестицій з країн ЄС надійшли саме від німецьких бізнесменів. За таких умов фрау канцлерін вимушена захищати інтереси великого німецького бізнесу. І в переговорах з Володимиром Путіним стосовно цього питання вона виступає швидше прохачем, який хоче задіяти вплив Росії на Іран, уявний чи ілюзорний, для того, щоб втримати Тегеран в межах досягнутих домовленостей за умов виходу США з угоди. А Володимир Путін готовий повернутись на світову дипломатичну арену, роздаючи обіцянки стосовно готовності "повпливати на Тегеран". Примусити виконувати які його, до слова, не зможе ніхто.

У ситуації з Сирією - Берлін також зацікавлений в деескалації конфлікту, який забезпечує ЄС загалом та Німеччину зокрема ненастанним потоком біженців. Але і в цьому випадку Меркель практично ніяк не може впливати на ситуацію. Бо Бундесверу, на відміну від військ Росії, США чи, приміром, Туреччини, у Сирії немає. І все, на що може розраховувати Німеччина в такому випадку - це послаблення насильства, яке від неї ніяк не залежить, і переговорний процес в Астані та Женеві - при тому що на обох площадках ситуація зайшла в глибокий і безвихідний наразі глухий кут.

І тільки в ситуації з "Північним потоком - 2" більше зацікавлений у проблемі. вочевидь, все-таки Володимир Путін. Хоча і в цій ситуації Ангела Меркель вимушена враховувати інтереси як німецьких Uniper і Wintershall, так і решти європейських компаній - учасниць проекту. Про що, звичайно, достеменно відомо Володимиру Путіну. Рівно як і про антипатію фрау канцлерін до команди Дональда Трампа, члени якої, схоже, залишились єдиними послідовними противниками "Північного потоку - 2" на світовій політичній арені.

Тож і не дивно, що за таких умов результати переговорів стали такими, якими стали.

Учасники переговорів констатували, що транзит газу через Україну після запуску "Північного потоку-2" "продовжиться, якщо це буде економічно доцільно".

А Ангела Меркель навіть зазначила, що "роль України як транзитної країни повинна зберегтися". Тому що "це має стратегічне значення, і Німеччина готова зіграти свою роль і сприяти. Треба подумати над гарантіями для України", - додала вона.

Що, в сухому залишку, звучить як банальна відмовка. Оскільки російський газогін добудовується, а над гарантіями тільки "треба подумати".

Арифметика в цій ситуації достатньо проста. Росія за будь-яких умов наповнюватиме в першу чергу свій "Північний потік - 2", виключно з економічних міркувань. Оскільки уявити собі Москву, яка жертвує прибутком задля Києва, чомусь не виходить. Все, що "не влізе" у два "Північних потоки", цілком ймовірно, буде транспортуватись через Україну.

Якщо закупка газу ЄС буде такою, як минулого року, коли через українську ГТС пройшло 93 мільярди кубометрів, то після початку роботи "Північного потоку -2", який "відїсть" 55 мільярдів кубів своєї проектної потужності, нам залишиться транспортувати 38 мільярдів кубів. І отримати за це десь близько мільярда доларів прибутку.

Але якщо ЄС купить менше газу, як, приміром, в 2015 році, коли прокачка через українську ГТС склала 67 мільярдів кубів - то робота ГТС може банально зупинитися. Транспортувати 12 мільярдів кубів буде просто невигідно.

Хоча б тому, що попит на газ має сезонний характер - влітку він помітно просідає, і експлуатувати ГТС, яка працює від Новорічних свят до, скажімо, десятого дня весни, з економічної точки зору практично неможливо.

Але при тому пропонуючи Україні качати газ кілька місяців на рік Росія цілком залишатиметься в межах власної "економічної доцільності", і формально навіть виконуватиме свою обіцянку Ангелі Меркель. Натякаючи на те, що для допомоги "українським друзям" слід просто купувати більше російського газу.

Отак виглядає економічне підґрунтя отриманих сьогодні "гарантій транзиту". Виходячи із нього, в разі добудови і посатку експлуатації російського газогону, на українську ГТС чекають вкрай непрості часи.