Виклик Путіну: Чи створять Зеленський та Ердоган антикремлівську коаліцію

Той факт, що Туреччина є геополітичним конкурентом Росії на Близькому Сході, а дії Москви часом вкрай дратують Анкару, начебто дає надію на те, що країна може погодитися стати частиною гіпотетичної антикремлівської коаліції

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Виклик Путіну: Чи створять Зеленський та…

Сьогодні президент Туреччини Реджеп Ердоган зробив вкрай різку заяву стосовно Росії та Саудівської Аравії, і сьогодні ж стало відомо про його ймовірний візит до Києва вже 3 лютого.

Заява стосувалася ситуації в Лівії. Президент Туреччини, зокрема, заявив журналістам, що влада Об'єднаних Арабських Еміратів надає щедру фінансову підтримку найманцям з приватної військової компанії Вагнера, які борються в Лівії на боці військового інсургента, "командувача Лівійської національної армією" Халіфи Хафтара.

Ердоган, судячи з усього, вкрай роздратований тим фактом, що перемир'я між військами Хафтара і законно обраним лівійським урядом, про яке так довго домовлялися Москва з Анкарою, явно пішло прахом. Оскільки вчора уряд національної згоди розповсюдив заяву про те, що через систематичні порушення силами Хафтара, особливого сенсу в "перемир'ї" вже не залишилося.

Про ступінь роздратування діями московської маріонетки каже, наприклад, той факт, що під час недавнього візиту канцлерки ФРН Ангели Меркель до Туреччини Ердоган збився на барвистий "східний" стиль мовлення, до якого вдається, коли не надто контролює себе, і заявив, що "Хафтар – підступний брехун, і ви надаєте можливість потурати цьому брехунові".

На тлі подібного настрою турецького президента повідомлення про те, що наступного понеділка він ніби як завітає до Києва, викликало закономірний інтерес. Щоправда, прийшло воно у наші краї від російського РІА Новости, але, судячи з відсутності спростувань з боку турецької сторони, фейком ця інформація все-таки не є.

Голосні політичні заяви турецького лідера ніби як дають надію на те, що співпраця між Україною та Туреччиною може стосуватися не тільки економіки та стриманих заяв на підтримку українського суверенітету над Кримом та гуманітарними місіями стосовно малої частки ув'язнених у Росії кримських татар.

Втім, будь-який оптимізм стосовно формування якоїсь стійкої антиросійської коаліції Києва з Анкарою був би наївністю чистої води. І цьому є декілька вагомих, і, фактично, непереборних причин.

Спочатку – про економіку. Ердоган може по-різному ставитись до Путіна і проблеми Лівії. Де турецькі війська рано чи пізно можуть зійтися у відкритому бою з "вагнерами". Але того факту, що прямий товарообіг між країнами минулого року наблизився до 30 мільярдів, не помітити турецький президент не може. Як не може не помітити він і того, що попри "кримнаш", потік російських туристів до Туреччини минулого року тільки посилився – в декотрі місяці минулого вже року в Туреччині перебувало більше 1 мільйона росіян одночасно. І поки Ердоган красномовно висловлює своє незадоволення, в Кремлі старанно вдають, що не чують. Якщо ж дійде до практичних політичних кроків, ситуація може змінитися.

Іншим моментом, який єднає зараз Туреччину з Росією, є масштабна спроба налагодити спільний газовий бізнес, в якому Росія буде постачальником, а Туреччина – транзитером і, ймовірно, реселлером. Масштаб і помпа, з якою той самий Ердоган на пару з Путіним запускали нещодавно "Турецький потік", вичерпно демонструють реальну готовність Анкари протидіяти російській експансії.

Не менш вагомими ніж економічні, є і політичні зв'язки між Туреччиною та Росією. Оскільки можна дуже по-різному ставитися до Башара Асада і його російських друзів – але в Туреччини з ними спільний кордон. І свої плани стосовно контролю над шматком сирійської території, населеним курдами.

До цього можна додати, що на даний момент Анкара потроху реалізує якусь свою варіацію на тему білоруського "коливання між Москвою та Заходом". І альтернативний центр влади, дрейф у бік якого Ердоган періодично демонструє хоча б для того, щоби зробити західних переговорників поступливішими, є для Анкари вельми цінним.

Тому під час скорого візиту турецького лідера ми, ймовірно, вкотре почуємо про невизнання анексії Криму, а також про стурбованість Туреччини долею кримських татар. При тому буде підписано декілька торговельних угод – і, можливо, навіть дещо, пов'язане зі співпрацею у сфері ВПК. Але тим щира дружба Києва з Анкарою, схоже, і обмежиться.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme