Друзі і вороги "Талібану": Чи поладнають з новим афганським режимом Китай, Туреччина, Росія і США

Нова політична реальність у Афганістані міцніє з кожним днем. Намагаючись зімітувати скільки-небудь легітимний процес формування влади, "Талібан" розпочав консультації з іншими політичними силами країни. Зокрема, вчора у Кабулі зустрілися люди, яких складно назвати друзями: посадовець і співкерівник "Талібану" Анас Хаккані, екс-президент Афганістану Хамід Карзай, та голова Вищої ради з національного примирення Абдулла Абдулла. Із Катару повернулися політичні функціонери "Талібану", які дотепер демонстрували "дипломатичне обличчя" угруповання, а зараз займуться "політичною консолідацією" на батьківщині.

Зрозуміло, що всі ці переговори, рівно як і створення "перехідного уряду", будуть чистою фікцією.

Оскільки зараз перед "Талібаном" стоїть два стратегічних завдання. Перше — це якось забезпечити подальше функціонування країни, не допустивши економічного та побутового колапсу. Друге — забезпечити певний рівень міжнародного визнання режиму талібів, для налагодження відповідних економічних зв'язків, які б дозволили стабілізувати як політичне, так і фінансове становище режиму ісламістів.

Для виконання першого завдання слід, як мінімум, повернути до нормальної роботи помітну частину посадовців та адміністраторів, які виконували відповідні функції за попереднього режиму. Яких, з одного боку, верхівка талібів змушена заспокоювати і переконувати, що все буде "майже як раніше". З іншого боку, при тому слід зберігати імідж "ісламських радикалів", щоби не викликати розчарування власних послідовників, і не подати якихось "неправильних сигналів" суспільству, стимулюючи протестні настрої.

Наразі впоратися із цим завданням талібам вдається не надто добре. В першу чергу — через відсутність чіткої владної вертикалі та єдиної політики із суспільно значущих питань. В якості ілюстрації може служити той факт, що у віддалених провінціях жінок вбивають за вихід на вулицю в "неналежному" вигляді, і без попередження стріляють в демонстрантів з національними прапорами — а в Кабулі доволі мирно проходять марші за жіночі права, і "політичний офіс" талібів вчора ніби як дозволив жінкам вести новинарні випуски на телебаченні (що котрийсь із польових командирів чотири дні тому заборонив). Загалом, складається враження, що ісламісти й самі до кінця не знають, як виглядатимуть їхні нові правила суспільної моралі. Або ж готуються ввести "м'який варіант" фундаменталізму, щоби потім, консолідувавши владу, потроху закрутити гайки до бажаного рівня.

Натомість із другим завданням, пов'язаним з міжнародним визнанням, справи у ісламістського руху йдуть помітно краще. Як і слід було сподіватися, найбільш успішними видаються переговори з Китаєм та Пакистаном. Але є й чимало інших претендентів на дружбу з талібами — в числі яких найбільш помітними видаються Росія та Туреччина.

Зокрема, учора на брифінгу в Пекіні представник МЗС КНР Хуа Чуньїн заявив, що "Талібан" "неодноразово висловлював надію на розвиток добрих стосунків з Китаєм, і з нетерпінням чекає участь (Китаю — ред.) у реконструкції і розвитку Афганістану". Що, загалом, цілком відповідає заявам представника талібів Сухейля Шахіна, зробленими виданню South China Morning Post, що "Талібан" вважає Пекін "другом Афганістану" і сподівається на швидкі переговори з КНР про допомогу в майбутньому відновленні країни.

Зважаючи на колосальні природні ресурси Афганістану з одного боку, та спокійне ставлення пекінських посадовців до проблематики прав людини — з іншого, можна не сумніватися, що економічна співпраця між країнами розпочнеться найближчим часом. І зашкодити їй може один-єдиний факт — спроба талібів якось вплинути на долю єдиновірців у Китаї. Що, зважаючи на горизонтальний і хаотичний характер цієї організації, виключати також не варто.

Схожу до китайської позицію озвучив і президент Туреччини Реджеп Ердоган. Виступаючи з телезверненням, він повідомив, що "відкритий для співпраці з талібами і вітає зроблені ними заяви". При тому, за словами Ердогана, він хоче обговорити зміну влади в Кабулі з канцлером Німеччини Ангелою Меркель і президентом Росії Володимиром Путіним. В такий спосіб, турецький лідер запропонував талібам свої послуги в якості міжнародного лобіста. Що навряд чи принесе якийсь практичний ефект — але для недосвідчених в дипломатичній реальності ісламістів може здатися вигідною пропозицією.

Стосовно Росії, то тамтешнє МЗС вже висловило готовність працювати з талібами, і домовилося з новим режимом про охорону посольства. Але радикального повороту держпропаганди у бік "друзів-талібів" іще не відбулося — вочевидь, через невизначену поки що ситуацію зі стосунками "нового Афганістану" та сусідніх середньоазійських держав, які є російськими сателітами. Негативними чинниками у співпраці Росії з Афганістаном може стати два факти — нелюбов до радянських військ — "шураві", яка міцно асоціюється з теперішньою Росією, і неготовність Москви вкладатися в видобувну промисловість в Афганістані — вочевидь, через банальний брак коштів.

Натомість реакція західного світу також виглядає прогнозованою. США та Канада фактично відмовились визнавати режим талібів, посилаючись на те, що він був встановлений силою. Вашингтон заморозив рахунки афганського центрального банку.

Президент Байден навіть допустив, що війська США не покинуть Афганістан — чи, якщо говорити правду, кабульський аеропорт — до вересня цього року. Що виглядає як трагікомічна спроба проявити рішучість після гіпершвидкого відступу, який під кінець перетворився на безладну втечу. Подібна "рішучість" явно диктується рейтинговими міркуваннями. Оскільки афганська війна таки впливає на рівень підтримки Байдена — при тому як з боку "радикальних демократів", які обурюються теперішньою деградацією прав людини в Афганістані, так і з боку "поміркованих демократів" та республіканців, які дорікають йому "приниженням американського прапора" під час відступу.

При тому що насправді у США давно існував двопартійний консенсус стосовно того, що з Афганістану потрібно йти. Принципове рішення Трампа у цій сфері підтримувало чимало демократів. Рішення Байдена підтримує істотна частина республіканців. І єдине, що насправді вразило як еліти, так і громадян США — це поспішність і хаотичність евакуації американської армії, а також легкість, з якою в повітрі розчинився проект, що забрав 20 років часу, трильйон доларів, та, приблизно, 2300 життів американських військовослужбовців.

Натомість європейської дипломатії Жозеп Боррель заявив, що ЄС "доведеться говорити" з лідерами "Талібану". І, водночас, наголосив, що це не означає швидкого офіційного визнання їхнього правління. Додавши, що "Талібан" може навіть отримати залишки коштів на економічний розвиток Афганістану — але тільки у випадку поваги до прав людини.

Таким чином, визнати уряд талібів готові всі держави, які сподіваються посилити свій політичний вплив в регіоні за допомогою співпраці з фундаменталістами. А решті світу хоче дочекатися на стабілізацію ситуації в "новому Афганістані" — і подивитись на ту ситуацію більш-менш неупередженим поглядом.