Кремль готує для України свій «Норд-Ост»

Одним недовгим спічем Херман ван Ромпей як мінімум зробив серйозну заявку на отримання кремлівської пенсії. В останній тиждень своєї каденції на посаді голови Європейської ради він виступив у паризькому Інституті політичних досліджень. І заявив, зокрема, що ЄС повинен «знайти такий варіант виходу з української кризи, при якому Україна стане децентралізованою (або федералізованою) державою». За дивним збігом обставин це ось «або» прозвучало всього через два дні після інтерв'ю глави європейської дипломатії Федеріки Могеріні, яка сказала, що ЄС очікує від України автономії для Донбасу, причому тоді ж її прес-служба все спростувала, пославшись на труднощі перекладу. Ван Ромпей, очевидно, виправдовуватися за настільки миле Кремлю слово не буде. Але це ще півбіди. У числі рекомендацій голови - переговори у форматі палестино-ізраїльських угод «Осло-1993» щоб уникнути балканського сценарію, пише «Деловая столица».

Ван Ромпей - людина далеко не дурна, але з цією пропозицією він опинився в ролі горезвісного корисного ідіота. Якщо, звичайно, не допускати, що Кремль вирішив працевлаштувати відставного єврочиновника. Тому що балканський сценарій - це жахливий кінець. Розпад Югославії був безумовною катастрофою. Але він стався стрімко, причому всі республіки колишньої федерації або стали членами ЄС за відносно короткий час, або готуються ними стати. Суперечності між колишніми ворогами, хоч і не зняті зовсім, введені в політико-правове русло і в цілому контрольовані зовнішніми арбітрами.

Формат Осло - жах без кінця. Коротко нагадаю про що мова: в 1993 році Ізраїль і арафатовська Організація звільнення Палестини (ОЗП) обмінялися листами про взаємне визнання. Довгі роки ізраїльська влада відмовлялися мати справу зі структурою, яку вони офіційно визнавали терористичною, воліючи вести переговори з її спонсорами серед арабських держав. Від цього підходу довелося відмовитися, визнавши міжнародну суб'єктність ОЗП після першої масштабної палестино-ізраїльської війни. Натомість ОЗП від імені всієї Палестини визнавала право Ізраїлю на існування, зобов'язалася вирішувати конфлікти мирним шляхом і відмовлялася від тероризму. Це сильно нагадує наші нинішні реалії. І результат буде той самий. Не тільки в тому сенсі, що мир не настане, а зміна режиму в автономії перекреслить всі домовленості, але і в тому, що це теж шлях до неминучого розлучення, причому шлях дуже довгий. Зараз, майже 20 років тому, у Європі почалася хвиля визнань палестинської держави. Знову-таки, не випадково виступ ван Ромпея передував голосуванню з цього питання в Європарламенті (яке, щоправда, було відкладене).

Загалом, переговори Oslo-style - це не сильно завуальована капітуляція і заморожування, а не вирішення проблеми задля більшого задоволення Кремля. Питання в тому, як цього домогтися, якщо українське суспільство демонструє не так втому від війни, як роздратування її ходом і діями влади. Російські спецслужби і підпілля дають на нього просту - знову ж палестинську - відповідь. На зразок чергової серії вибухів у Харкові. Час відносно невеликих і малокровних акцій, боюся, скоро завершиться. Цей шаблон практично однаково діє скрізь: прологом для переговорів стає масштабний теракт. Напад масової паніки і громадська істерія мають потенціал примусу до миру куди більший, ніж концентрація ворожих військ по той бік лінії фронту. До того ж це набагато дешевше. І - зручніше: Москва досконало оволоділа фразою «де ваші докази?», Так що крайніми вільно чи мимоволі стануть, природно, лідери «патріотів Донбасу». Нерукоподавані зараз, але цілком можуть повторити шлях Ясіра Арафата до міжнародного визнання - за відмову, як ми пам'ятаємо, від терористичних методів боротьби.
При цьому, як нещодавно заявив один високий чиновник, на теракти у себе вдома українці можуть відповісти тим же. Утримаюся від ворожінь щодо можливості появи відповідних наказів, але подібний сценарій в ініціативному порядку виключати точно не варто. Більш того, російському керівництву це настільки на руку, що воно й саме може повторити сценарій на кшталт «Каширського шосе» або, приміром, «Норд-Осту» - знайти переконаних фанатиків правої справи не складе труднощів. Як мінімум це стане серйозним ударом по репутації України. Як максимум - приводом до великої війни за лекалами Глейвіцького інциденту.

У той же час кампанія терору на своїй території може виявитися корисною і українському керівництву - як центральному, так і на місцях. Причому «замовляти мокруху» зовсім не обов'язково, достатньо просто знайти момент - скористатися проколом спецслужб у випадку, якщо теракт запобігти не вдасться.

Або забезпечити можливість такого проколу. Передумови до подібного сценарію очевидні. Серед внутрішніх факторів це може бути боротьба за слухняність регіонів, з одного боку, і розширення повноважень - з іншого. Серед зовнішніх - установка на «мир за всяку ціну» під тиском економічних та (або) третіх країн. На поверхні - відмова в черговому транші МВФ або зміна настроїв в ЄС, зважаючи на пробуксовки реформ і модернізації. Не можна списувати з рахунків і звичайну в таких випадках дилему «свобода або безпека»: суспільний вибір на користь другого зазвичай слугує додатковим стабілізатором і страхуванням влади від неприємних сюрпризів, обумовлених провалами в економічній і соціальній політиці.

Проте дуже хочеться сподіватися, що цю висоту цинізму, давно переборену сусідами, українські еліти не візьмуть ніколи.