Коронавірус вражає політиків: Про яку проблему свідчить великий відсоток заражених коронавірусом посадовців

В якісь моменти, читаючи новини, могла з'явитися підозра, що коронавірус – це не загроза для літніх людей, як то вважають у ВООЗ. Це якась справжня "чума для багатих і сильних".

У Ірані, коли там за офіційними даними було 100 заражених і 15 померлих, більше 40 із хворих належало до вищих ешелонів влади. Вишенькою на торті став замміністра охорони здоров'я, який виголошував полум'яну промову перед камерами про "контроль над ситуацією", рясно потів, і після завершення виступу впродовж двох годин був шпиталізований із коронавірусом.

Згодом стало відомо, що кожен десятий парламентар в тій країні хворий на коронавірус, і наразі є перші летальні випадки.

Схожа ситуація склалася і в частині африканських країн, які перебувають зараз на ранніх етапах епідемії – COVID-19 діагностують в посадовців та парламентарів. Ну, чи в іноземних дипломатів – як у Буркіна-Фасо, де у список з півсотні офіційно підтверджених випадків потрапили не тільки співробітники уряду, але й американський посол у країні.

Врешті, навіщо нам ходити в Африку чи Азію, якщо можна згадати історію про "8 березня в Куршевелі", де представники української та російської фінансової еліти, комфортно почуваючись в одній компанії, як "у старі добрі часи" святкували "міжнародний жіночий день". І звідки помітна частина з власників українських паспортів перекочувала до інфекційних боксів Олександрівської лікарні – перед тим встигнувши добряче "поконтактувати" у Києві. Саме ці пацієнти, схоже, лягли в основу української статистики, коли вона вимірювалась чотирма-п'ятьма десятками заражених.

А темні колони заробітчан, що йшли через пішохідні переходи Польщі чи проривались "бусиками" з Італії, у списки заражених потрапляють тільки зараз, коли кількість тестів у країні із сотень змінилась на сотні тисяч.

Ні, звичайно, хворіють посадовці і в цілком адекватних країнах. От, приміром, у Латвії, де депутат парламенту Артус Кайминьш не тільки захворів сам, але й відправив на карантин уряд з парламентом на додачу.

Чи фрау Меркель, яка купивши у супермаркеті кілька пляшок вина, пішла відсиджувати своїх два тижні самоізоляції – хоча, здається, так і не захворіла.

Хворіють депутати в Іспанії та Італії – вливаючись у десятки тисяч хворих співвітчизників.

Хворіють і як мінімум двоє американських конгресменів – але оскільки їхній стан неважкий, то вони роблять це вдома, без спецпалат і "постійних медсестринських постів". Плекаючи надію виключно на власний імунітет – і на американську систему охорони здоров'я, яка в разі ускладнень рятуватиме їх у лікарні.

А загалом, вся історія з чисельними парламентарями, урядовцями та іншими власниками високих посад, серед яких жертв коронавірусу виявилося якось несподівано багато, наштовхує на одне просте соціологічне (чи то пак – епідеміологічне) припущення.

Якщо в якійсь країні Х половина, третина чи навіть десята частка всіх хворих на коронавірус є власниками високого крісла – чи, принаймні, багатозначного банківського рахунку, це означає, що епідемію в цій країні просто прогледіли. Оскільки в реальності заражено далеко більше людей. Просто не у всіх тих людей є "спецперепустки", "спецпалати" і "спецмедики". Чи навіть просто гроші на тестування у приватній клініці.

З цієї точки зору, зростання кількості підтверджених діагнозів в Україні, звичайно, лякає. Але і тішить – хоч би тим, що можливість довідатись свій реальний діагноз з'являється не тільки в тих, хто возить хворобу чартерами і приватними літаками з Куршевелю, а і в тих, хто приніс її на власних ногах через пішохідний перехід на українсько-польському – чи якомусь іще - кордоні.