Коли Путін вб'є Асада

Інтерв’ю постійного представника Росії в ООН Володимира Чуркіна (підозрювати якого в наявності власної думки не наважиться ніхто з тих, хто хоч раз дивився засідання Радбезу) було наповнене не просто критикою, а відвертими погрозами на адресу Асада.

"Єдино законному президенту Сирії", якщо той раптом не буде "слідувати за лідерством Росії", пообіцяли виникнення "дуже важкої ситуації" вже в найближчому майбутньому. Так ніби п’ять років громадянської війни з сотнею тисяч трупів, і повна залежність від путінських примх – це ще не важка ситуація.

Чим же Асад так дістав російських кураторів, що вони вирішили погрожувати йому публічно, через пресу?

Проблема очевидна. Окрилений відносно успішними діями російської авіації та недобитків власної армії, Башар Асад вирішив стати "володаркою морською". В сенсі, завоювати – за допомогою Москви, звичайно – всю решту Сирії. Від Латакії і до Абу Камалю та Дайріку. Після чого – царювати довго і щасливо у повернутій країні, опираючись на корисних московських кураторів у справі "протистояння тероризму".

Що, схоже, дуже слабо корелюється з чинними планами Кремля. Завоювати всю Сирію Росія не в стані – і, при тому, Путіну це абсолютно непотрібно. Своє завдання-мінімум – невеликий протекторат з виходом до моря і маріонетковим урядом – Путін виконав. Воювати з Ісламською державою за пустельні регіони, чи з Туреччиною за зону впливу Анкари вздовж кордону особливого сенсу немає. Тим паче, що турки і самі чудесно впоралися з дестабілізацією в цьому регіоні, почавши черговий сеанс війни з курдами. Розгортати власні наземні сили для підсилення знекровлених в боях асадівців, чи навіть значно розширювати авіаційний парк – і дорого, і небезпечно.

Тому Москва зараз хоче оформити свої військові досягнення, припинивши на час вогонь і уклавши якісь міжнародно-правові документи, пов'язані з невтручанням західної коаліції у справи російського протекторату.

На що Асад явно не згоден. Йому потрібна вся Сирія. Тому мирним переговорам в даний момент сирійський диктатор протидіє з усіх сил. Він то заявляє, що режим припинення вогню неможливо впровадити, то констатує, що його не вдасться дотримувати, то пропонує перестати стріляти всім – крім власної армії, яка мусить "вберегти країну від терористів". Не кажучи вже про те, що делегатів на мирні переговори від сирійської опозиції інакше як "терористами і зрадниками" Асад також не називає.

Що може зробити Кремль в цій ситуації? Насправді, небагато. Погодитись на забаганки Асада й почати "визвольний похід" по Сирії? Це означатиме не тільки перетворення на його маріонетку, але й втягування в безнадійний конфлікт – довгий, дорогий і щедрий на солдатські трупи.

Махнути рукою на Асада й забратись із Сирії теж буде неправильно. І не тільки тому, що країна невдовзі перетвориться на черговий недружній до Росії мусульманський "халіфат" – можливо, з вкрапленням курдських анклавів, але й тому, що в такому випадку всім без винятку росіянам стане зрозуміло, що війна, у потрібності якої сумнівались навіть найбільш вірнопіддані, була не тільки дорогою й небезпечною, але ще й нікому не потрібною.

Тому єдиний вихід, який залишається в Путіна у цій ситуації – це просто прибрати Асада. Прикра випадковість, ракета, яка прилетіла невідомо звідки, постріл снайпера, що завгодно – і сирійський диктатор назавжди зникне з політичної шахівниці і людської пам'яті. І ніхто, головне, не пошкодує. А чергового, більш слухняного виконавця з числа сирійських алавітів, Кремль, скоріше за все, зуміє знайти без особливих проблем.