Чи потягнуть турки Путіна до трибуналу за геноцид в Сирії

Першими почали росіяни, заявивши, що Росія і Туреччина опинились на грані війни. І не перейшли її виключно через мудрість і зваженість Росії. "Адже після того, як був знищений наш літак, як себе в ХХ столітті зазвичай вели держави в подібній ситуації? Починалася війна. Тому що це - прямий напад на іноземну державу ", - сказав Медведєв в інтерв'ю російським телеканалам. Не будемо спинятись на подробицях – зокрема, на тому факті, що це відверта і очевидна брехня. І СРСР збивав американські літаки, і навпаки, не кажучи про історію з корейським лайнером – але до війни не доходило. Принципово – інше. Вперше про війну заговорив високопоставлений представник виконавчої влади, а не хтось із думських клоунів.

Звичайно, Дмитро Медвєдєв – настільки ж значима фігура в російському політикумі, як і Жириновський з Мілоновим. Але, по-перше, цей клоун сидить на посаді прем’єра. І, по-друге, він говорить те, і тільки те, що від нього вимагають. На відміну від клоунів думських, які мають право на імпровізацію – на задану тему і в заданих рамках, звичайно.

І у відповідь на цю "демонстрацію рішучості", якої насправді в Москви і близько немає, турки зробили максимально жорсткий крок у відповідь. Заявивши, що росіяни здійснюють в Сирії етнічні чистки. Слово "геноцид", при тому, щоправда, не прозвучало. Росія, на думку прем'єр-міністра Туреччини Ахмета Давутоглу, намагається змусити туркменів і суннітів, у яких склалися вкрай непрості стосунки з режимом Башара Асада, залишити північну Латакію. По тих, які не погоджуються це робити – як ми знаємо внаслідок інциденту з російським бомбардувальником – Росія завдає ударів з повітря. Примирення Туреччини з Росією після таких заяв видається більш ніж непростим завданням. Хоча, схоже, і в Москві і в Анкарі розуміють, що не буде ніякого примирення.

При тому Давутоглу взагалі сказав багато цікавого – наприклад, запропонувавши створювати в Сирії "зони безпеки", недоторканість яких гарантована іноземними державами. В такі зони змогли б перебиратись сирійці замість того, щоб емігрувати в Європу – витрачаючи на це значні кошти, ризикуючи загинути по дорозі й перетворитись на тягар для європейців в разі щасливого завершення шляху. Втім, це вже трохи інша історія.

Але ключовим у виступі Давутоглу був саме гуманітарний момент. Який зводився до того що російська операція в Сирії – незалежно від того, благословив її Башар Асад (легітимність якого теж сумнівна для всіх, крім Володимира Путіна) чи ні, є протизаконною. Оскільки грубо порушує правила ведення війн і призводить до чисельних жертв серед мирного населення.

Кількість яких встановити точно неможливо (особливо зважаючи на те, що частина цивільних загинула на територіях, контрольованих ІД) – але яка явно обраховується сотнями, якщо не тисячами. Наприклад, тільки 4 грудня "путінські орли" відбомбились по населених пунктах Батна і Джисрін. Всадивши, крім всього решту, ракету на місцевий ринок. Більш ніж 35 вбитих – з жінками і дітьми. Того ж дня – ракетний обстріл Ар-Рута, приміського району Дамаску. Більше 40 вбитих – знову ж таки з жінками і дітьми, невідома кількість поранених. Все це, нагадаємо, подвиги одного дня.

І все це, в принципі, вже достатній матеріал для початку міжнародного слідства на предмет виявлення військових злочинів. Безумовно, Чуркін з Радбезу ООН нікуди не дінеться, і провести міжнародний трибунал за всіма правилами не вдасться. Але провести розслідування принаймні силами мусульманських країн, на чиї інтереси впливає конфлікт – і презентувати його світові – цілком можливо. І зорганізувати режим санкцій проти Москви – чи режим посилення тиску на кремлівські прибутки від продажу вуглеводнів – теж.

Звичайно, мусульманський світ вельми фрагментований. І тій самій Саудівській Аравії чи ОАЕ зовсім не подобається турецька активність у Сирії. Але, схоже, бувають випадки, коли варто забути про давні неприязні стосунки.

Бо сьогодні росіяни прийшли лити кров до Сирії, а завтра можуть вирішити підтримати "єменських днрівців", чи іще трішки підсилити "Хезболлу" і побомбити щось на території Лівану, чи почати яку завгодно іншу авантюру у мусульманському світі. Хоч на пару з "дружнім Тегераном", хоч і самостійно.

І зупинити спільними зусиллями безконтрольні російські військові авантюри – це завдання, від виконання якого залежить принципова можливість миру і спокою в мусульманському світі. Врешті, не тільки в мусульманському, якщо на те пішло.