Коли каталонцям прийде рахунок за незалежність

Каталонський парламент таки наважився. Без особливої переваги, 72 прихильники незалежності проголосили відповідну декларацію. З присутніх проти було тільки 10 – але решта тих, хто вважає за доцільне зберігати єдність з Іспанією, просто покинули зал засідань ще до голосування.

Таким чином, на даний момент в активі каталонської незалежності є результати референдуму – та сьогоднішнє рішення парламенту. І мільйони каталонців, які святкують і вітають рішення законодавців.

В пасиві – теж немало. Є Мадрид, де Сенат дозволив введення прямого правління центрального уряду в Каталонії, і кабінет Рахоя, який приймає відповідне рішення. Є голова Європейської Ради Дональд Туск, який заявив, що Брюссель розмовлятиме тільки з Мадридом. Як і вся інша бюрократія ЄС. Є Держдеп, який підтримав іспанський уряд. Є НАТО, представники якого заявили, що питання Каталонії – це виключно внутрішня проблема Іспанії. Розв'язувати яку треба в рамках наявної конституції. Є, врешті-решт, різке падіння акцій каталонських банків, і бізнес, частина якого з поспіхом виводить гроші із регіону. І саме головне – попри ейфорію з приводу кроку, на який наважились парламентарі, здається, немає чіткого плану стосовно того, як жити далі. Як протидіяти Мадриду, як будувати стосунки з сусідами, де шукати союзників. Що робити з економікою, і як протидіяти можливим силовим акціям Мадриду, які, судячи з того, як проходило голосування на референдумі, практично неминучі.

Всі ці фактори, на відміну від радості з приводу отримання незалежності, не зникнуть ні завтра, ні післязавтра.

Невдовзі у мешканців регіону почнуться проблеми. Неминуче – із Мадридом. Цілком ймовірно – з доставкою та відправленням вантажів, роботою аеропортів, постачанням електрики і залізничною логістикою. З усіма сотнями ниточок, які пов'язують регіони однієї країни, і у випадку їх розриву вимагають багато часу і зусиль для пошуку замінників.

Тоді і стане зрозуміло, якою буде доля каталонської незалежності. Залежатиме ця доля від того, яку ціну готові заплатити за неї мешканці регіону. Чи готові вони стояти на імпровізованих блок-постах, блокуючи проїзд поліцейських сил. Жити за умов перебоїв з продуктами та електрикою. Не знати, що трапиться завтра – із регіоном, із їхнім містом, з їхніми родинами і ними самими. Це і буде справжній референдум за незалежність регіону – де кожен мешканець голосуватиме своєю повсякденною поведінкою, а не хрестиком у бюлетені.

Цілком можливо, що каталонці вистоять. А ймовірна жорстокість іспанських силовиків їх тільки загартує. Тоді за два, три чи чотири роки Каталонія зявиться на всіх політичних картах світу, а ЄС, скріпивши серце, почне переговори про прийом нового члена – хоч і не без протестів іспанської делегації.

З іншого боку, не виключеним є варіант, що ентузіазму надовго не вистарчить, люди розійдуться по домівках, і за декілька місяців підуть обирати новий, менш сепаратистськи налаштований парламент. В такому разі стане зрозуміло, що в реальності питання каталонської незалежності ще не дозріло.

Бо, як не крути, незалежність – це немале, але й недешеве благо. І його реальна ціна – істотно вища, ніж у пластикового ящика із заповненими бюлетенями. Українці, приміром, цей факт вже, здається, засвоїли.