Чи задушить Китайський дракон Російського ведмедя в Аравії

Близькосхідне турне керівника КНР Сі Цзиньпіна вийшло несподівано масштабним і ефектним. Китайський лідер пообіцяв країнам Близького Сходу мільярди доларів – в якості інвестицій, кредитів чи просто "демонстрації дружби". При тому пообіцяв не абстрактні блага в неозначеному майбутньому – а конкретні суми у визначені терміни.

Для прикладу, Китай створить спільний інвестиційний фонд з ОАЕ і Катаром – обсягом 20 млрд. доларів. Також КНР обіцяє надати 300 млн доларів для фінансування співробітництва між Пекіном і арабськими країнами в правоохоронній сфері. Перед тим Китай і Єгипет домовилися про реалізацію масштабних інфраструктурних проектів. Вартістю, ні багато ні мало, у 15 млрд. доларів.

Свято арабсько-китайської дружби на заплямував навіть той факт, що після всього Цзиньпін попрямує до Ірану.

Логіку Китаю можна зрозуміти. Пекін діє за максимально простою, але ефективною стратегією – купувати, поки дешево. Але купувати не нафту – а активи власників нафтових родовищ. Їхню інфраструктуру та промисловість. Зараз, поки ціни на нафту "риють дно", Китай може прибути на Близький Схід в якості багатого гостя, якому ні в чому не відмовлятимуть. Прийти, організовуючи спільні проекти на вигідних умовах. І, надіятись на прибуток від цих проектів, коли період дешевої нафти закінчиться, і справи у Затоці знову підуть угору.

Звичайно, вартість такого ефектного заходу буде немалою навіть для економіки Піднебесної. Немалою – але стерпною. Принаймні, так надіються в Пекіні.

Натомість на виході Китай надіється до наступного періоду високих цін на нафту – та й просто на все неозначене майбутнє – отримати хоч і не зовсім свою, але дуже дружню сировинну базу, міцно пов’язану з Піденебесною сотнями економічних ниточок, розірвати які всі і одразу буде майже неможливо.

Натомість і позиція арабів є зрозумілою. З одного боку, країни Затоки продовжують користуватись певною підтримкою Заходу. Але стосунки ці ніколи не стануть надто тісними, поки монархії затоки залишаються тим, чим є – фактично, абсолютними монархієми з добре відчутним теократичним присмаком.
Крім того, загравання президента США з Іраном і зняття з останнього значної частини санкцій заставили багаті арабські монархії відчути себе в небезпеці. І не те, щоби зовсім без підстав – війна в Ємені спалахнула на початку року з новою силою, а частина грошей на повернутих "скаженим муллам" банківських рахунках рано чи пізно будуть сконвертовані у нові гвинтівки для хоуситських борців за свободу.

З іншого боку, зближення країн Перської затоки з Росією теж не відбулось. І не відбудеться, поки Росія працюватиме персональним тілоохоронцем сирійського диктатора. Тому 10-мільярдна пропозиція Росії, яка включає в себе бойову авіацію, боєприпаси до неї та засоби ППО, так у статусі пропозиції, скоріше за все, і залишиться.

Натомість нові пекінські друзі можуть не тільки допомогти дружнім арабським країнам з готівкою в скрутний момент. Вони однозначно готові допомогти їм зі зброєю – яка дуже схожа на американські та російські аналоги, і навіть трохи дешевша. Ну, приблизно як Айфон за сімдесят доларів чи годинник "Командирський" з двома ієрогліфами у графі "місце виробництва" – на свої прототипи. При тому Пекін ніколи не задаватиме дурних питань про такі дрібниці, як права людини, релігійні свободи чи чисельні і прилюдні страти.

А загалом, сьогоднішня експансія Китаю у Перську затоку – це ціна, яку Росії та США доведеться заплатити за сирійську авантюру і іранську угоду відповідно. І ціна ця може виявитись немалою, якщо раптом в якийсь момент Близький Схід виявиться у монопольному розпорядженні Китаю – а ціни на нафту знову злетять догори. Втім, до подібної ситуації – ще дуже далеко. І питання про те, наскільки тривкою виявиться китайська економіка під тисом нової кризи теж далеке від відповіді. Тому масивні китайські інвестиції в регіон можуть виявитись не тільки ключем до майбутнього багатства – але й марною тратою ресурсів, вельми потрібних в самій Піднебесній.