Кінець "союзу" Росії та Білорусі: Як Лукашенко йде в Європу

Стосунки між президентами Росії та Білорусі, і без того непрості й заплутані, в кінці минулого року остаточно перетворились на пазл, зібрати який до купи було вкрай складно.

Впродовж останніх місяців 2018 року Москва жорстко пов'язала збереження економічних преференції для Мінська з "поглибленням інтеграції". А інтеграцію в Кремлі пропонували настільки глибоку, що вона передбачала відмову Білорусі від помітної частини інститутів незалежної держави - на кшталт Центробанку та власної митниці.

При тому у свідомості російських політичних еліт безроздільно запанувала ідея щодо скорого поглинання Білорусі Росією. За допомогою якого Володимир Путін нібито збирався змінити Конституцію "новоствореної" держави, і, саме головне, "обнулити" кількість своїх президентських термінів, почавши перебування на найвищій посаді ніби як уперше.

З іншого боку, в Білорусі на роль "кордебалету для чергового строку ВВП" погоджуватися не поспішали. Що стало чітко видно після кількох жорстких заяв на адресу Росії з боку білоруського президента - та фактично нульових результатів зустрічі мі Путіним та Лукашенком, що відбулася 25 грудня.

Але потім у ситуації з'явилася нова інтрига. Через чотири дні, 29 грудня, президенти зустрілися знову. І, проговоривши без малого 4 години, роз'їхались, не повідомивши широкій громадськості нічого суттєвого стосовно результатів. Що дало привід для чуток в середовищі російських політичних еліт, що Лукашенка таки "дотиснули".

Втім, сьогоднішні заяви білоруського президента наочно демонструє, що все сталося в діаметрально протилежний спосіб.

Зокрема, президент Білорусії констатував, що теми об'єднання з Росією "немає в порядку денному", а розмови про неї є "дурними" і "притягнутими за вуха". При тому Лукашенко нагадав, що раніше Білорусія разом з Росією підписали договір про створення Союзної держави і розвивали свої відносини, "строго дотримуючись" цього документу.

"Треба сідати за стіл і дивитися, що ми разом можемо сьогодні згідно з договором вирішити, на що ми разом можемо без всякого тиску піти", - так охарактеризував Лукашенко інтеграційні перспективи.

І, на думку президент Білорусі, союз двох країн може розвиватися тільки на рівноправній основі. "І це не тому що Лукашенко так хоче, як це підноситься в Росії. А тому що це фундаментальні принципи побудови будь-якого союзу. Немає рівноправній основи - немає союзу", - сказав він.

При тому Лукашенко прозоро натякнув, що Росія "не може" погодитись на рівноправне об'єднання. За його словами, це підтвердив і Путін. "Немає такої можливості у Росії, з огляду на наслідки всього, на це піти. Тому треба заспокоїтися і припинити ці розмови, що хтось когось нахилив або нахиляє. Тут ніхто нікого не нахилить", - заявив глава Білорусії.

Складно сказати напевне, яке саме рівноправ'я запропонував Олександр Лукашенко Володимиру Путіну. Чи то керувати спільною державою по черзі - місяць з Москви, а місяць - із Мінська. Чи то, може, ділити спільний бюджет порівну між Москвою та Мінськом. Хтозна. Але білоруська пропозицію Путіну явно не сподобалась, про це тепер можна сказати напевне.

Таким чином, російський президент залишився без "союзної держави", а Лукашенко - без знижок на нафтопродукти.

Чітко розуміючи, що дотепер відносно дешева російська нафта може стати для Мінська "золотою", Лукашенко вже доручив уряду опрацювати питання про альтернативні шляхи постачання вуглеводнів у країну через прибалтійські порти.

Наскільки реальною є готовність Мінська купувати енергоносії на світовому ринку, чи йдеться лише про "психологічний пресинг" російських друзів - покажуть найближчі місяці. Але, загалом, складається враження, що в Москви залишився лиш один сценарій створення "союзної держави" із Мінськом. Силовий.

Тому, окрім альтернативних шяхів постачання нафти, Александру Григоровичу потрібні ще й альтернативні спецслужби (такі, щоб без російських агентів), та альтернативний Генштаб. А білоруська армія, в разі потреби, захищатиме свою землю навіть та, яка є.