Союзна держава: Коли Лукашенко прибере до рук Росію

4 листопада Росія відзначає "день народного єдінства". Зазвичай це свято супроводжувалося акціями неонацистів у Москві, наступним побиттям "інородців" учасниками цих акцій, та офіційним покладанням представниками влади квітів до пам'ятника Мініну та Пожарському, які виступали символами отого самого "єдінства".

Але вчора все відбувалось кардинально інакше. Неонацистів в Москві зачистили іще за день до свята, а влада, закривши пам'ятник Мініну з Пожарським на ремонт, поїхала святкувати до окупованого Севастополя. Втім, оскільки "Кримнаш" вже не викликає колишнього ентузіазму, дійство супроводжувалося новою "геополітичною перемогою" Володимира Путіна.

Мова йде про інтеграційний декрет Союзної держави Росії та Білорусі, який президент Росії та де-факто президент Білорусі підписали вчора в процесі відповідної онлайн-зустрічі. Ймовірно, спочатку все планувалося інакше — Лукашенка, який дотепер вперто відмовляється гаряче підтримати анексію Криму, хотіли таки затягти до Севастополя. Але — не склалося, і справа обмежилася онлайн-зустріччю.

Та підписанням декрету, який затверджує всі 28 союзних програм, схвалених в Москві та Мінську іще у вересні. Також документ затверджує основні напрямки реалізації договору про створення Союзної держави на 2021-2023 роки.

Про цих 28 програм відомо небагато — оскільки повного їх тексту так і не було опубліковано. Проти такого стилю ведення міжнародних справ у Білорусі навіть протестували. А от громадянам Росії, схоже, байдуже, з ким і на яких умовах вони вступили в союз.

Із того, що відомо — програми передбачають інтеграцію валютних систем двох країн, хоча валюта ніби як залишиться різною. Буде створено (якщо Мінськ не займеться тихим саботажем) загальний платіжний простір та спільні принципи оподаткування.

Також у програмах визначено спільну концепцію міграційної політики союзної держави та прийнято оновлену військову доктрину. Яка передбачає "новий рівень узгодженості військової політики" та, ймовірно, істотну матеріально-технічну допомогу білоруській армії. А от чи з'являться на території Білорусі російські військові бази, чого так давно добиваються в Кремлі, наразі невідомо.

А ще російський президент пообіцяв підготувати та відправити одного білоруського космонавта на Міжнародну космічну станцію. А Лукашенко запропонував створити спільний медіахолдинг для Росії та Білорусі.

Це торжество єднання передбачає, схоже, не таку вже й глибоку інтеграцію, як того хотілось би Москві. Принаймні, на роль нового "Кримнашу" подія явно не підходить.

Але не можна сперечатися і з тим, що у випадку подальшого послаблення Лукашенка, чи жорсткого громадянського протесту проти його політики, у Кремлі явно розраховують на можливість "перехопити керування" Білоруссю у демократичної опозиції.

Зрозуміти можна і Лукашенка — оскільки рекордний розмір держборгу, стрімке зростання дефіциту бюджету та інші індикатори наближення економічного колапсу вимусили його шукати допомоги. А зважаючи на останній рік політичної історії Білорусі, шансів на домовленості із Заходом банально не було.

Політично вкрай небезпечний союз із Росією, майже гарантовано обнуляє шанси білоруського диктатора на створення "династії Лукашенків". Передати владу синові Москва однозначно не дозволить, і Лукашенко це розуміє. Але його, схоже, не полишає інша думка. Стосовно того, що у випадку кончини російського президента перед ним відкриватимуться широкі політичні можливості. В якості мінімального варіанту яких можна розглядати розрив "союзних договорів". А максимумом можна, вочевидь, розглядати роль "другого лідера Союзної держави" — який, в разі потреби, може замінити і першого. Головне — пережити Путіна. Ведучи спортивний спосіб життя, та маючи два роки фори, білоруський диктатор, схоже, на це надіється. Інших шансів у "союзній державі" в нього, схоже, немає.