Казус В'ятровича: Коли українських заробітчан саджатимуть в Польщі

Українські посадовці та політичні діячі охоче і розлого коментували нову редакцію польського закону про "Інститут національної пам'яті – Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів". Обговорювали, чому так погано повели себе поляки, як потішились бридкому законодавчому акту в Москві, та що збираються вчинити у Тель-Авіві у відповідь на "заборону свідчити про Голокост".

Глава Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович висловив свою думку і щодо недружньої політики сусідньої держави, і щодо "провокації хуліганських дій" стосовно українців у Польщі, і про масу інших супутніх аспектів проблеми.

Втім, не відставали від посадовця і його колеги, і масив політиків – рідко хто втримався від пари-трійки коментарів на популярну тему. Закон засудили МЗС та президент України. Депутати Верховної ради заявили, що закон про Інститут національної пам'яті принижує гідність української нації та є наругою над історичною правдою. Цим офіційна фактично і обмежилась.

Як не дивно, трохи далі за крики "Зрада, зрада!" зумів піти саме В'ятрович, який констатував, що Українсько-польський форум істориків не може працювати в попередньому форматі – через кримінальну відповідальність за заперечення "злочинів українських націоналістів 1925-1950 рр.", на яку наражатимуться українські дослідники. І натякнув, що подальшу роботу форуму варто перенести на українську територію, де "за історію" поки ніби не саджають. Колеги з польського ІНП навіть образились на таке припущення, і повідомили, що вся ця політика "науковців не стосується".

Але історики – це люди освічені, і, в ідеалі, бодай частково знайомі з легальним полем, яке регулює їхню фахову діяльність.

А окрім істориків українсько-польський кордон періодично перетинає ще мільйон чи більше заробітчан, це не рахуючи туристів та студентів. Заробітчан легальних – і не дуже, сезонних – і постійних. Загалом, дуже-дуже різних людей. Переважна більшість яких про "антибандерівський" закон не знає практично нічого, а якщо щось краєм вуха і чула чи бачила – то уявлення про правозастосування цього нормативного шедевру правих польських популістів не має. Простіше кажучи, за що саме саджатимуть польські правоохоронці, захищаючи "історичне минуле" своєї країни, до ладу не знає ніхто.

Заради справедливості слід зазначити, що ніхто, здається, не знає цього і в Польщі. Що, вочевидь, призведе до вільного трактування норм нового закону правоохоронцями та судами. Простіше кажучи, до юридичної самодіяльності. Яка в окремих випадках може коштувати українцям багатьох проблем - якщо не втрати свободи.

Тому логічним би видавалось зараз звернення українського МЗС до польських колег за юридичним коментарем стосовно критеріїв можливого притягнення українців до відповідальності. Після чого було б дуже непогано "перекласти" отриманий коментар з "юридичної" на людську – з наступною публікацією мільйона-другого барвистих листівок "Що не можна говорити у Польщі", які б роздавались усім без винятку нашим громадянам при перетині кордону. Щось подібне намагались вербалізувати декілька ЗМІ – але, по-перше, вийшло у них доволі розпливчасто, а по-друге, публікація в українській газеті – це не вказівка для польського правоохоронця. На відміну від роз'яснення польського МЗС.

Від конкретизації загроз нового закону – і належного інформування своїх громадян було б набагато більше користі, ніж від безконечних коментарів для телебачення. Чи навіть формального дипломатичного обурення діями польської сторони. Але наразі закон і його наслідки продовжують "обговорювати" – якось не зосереджуючись на тому, що виконавча влада України мала б на нього ще й реагувати.

Фото: УНІАН