"Каспійська п'ятірка": Навіщо Путін і компанія зробили води Каспійського моря озером

Рівно 22 роки пішло на те, щоб п'ять прикаспійських країн змогли домовитися щодо правового статусу Каспійського моря. Це море є найбільшою в світі замкнутою водоймою. Новий правовий статус спростить пошук, видобуток і транспортування нафти та газу в регіоні.

Чвари навколо Каспію тривали після розвалу СРСР. Це море багате на газ та нафту. Іран пропонував перекроїти кордони по принципу озера, коли всім все порівну.

Росія, Казахстан, Азербайджан та Туркменістан наполягали на принципах морського права, коли кожному відходило по одному прибережному сектору шириною в пару десятків кілометрів. Все інше було б в загальному користуванні.

В підсумку, була досягнута угода. За цим документом кордони територіальних вод кожної з держав-підписантів не повинні перевищувати 15 морських миль (десь 28 кілометрів).

Рибальська зона, яка пролягатиме до територіальних вод, становить 10 миль (19 км). Дно розмежовуватиметься на сектори, матиме зони безпеки, які становитимуть не більше 500 метрів.

Якщо сказати простіше, то водна поверхня залишатиметься у загальному користуванні. А от дно "п'ятірка" ділить між собою, керуючись принципами міжнародного права. В підсумку, дно лишається морем, а вода - озером.

Каспійське море, площею 370 км² і глибиною 1025 метрів має оціночні запаси 15 млрд тон нафти і газу у нафтовому еквіваленті. Це прогнозована цифра. Доведених запасів 6,5 млрд тон. Це понад 8 трильйонів доларів. Більшість нафти на шельфі моря належить Казахстану (2,5 млрд тон) газу - Азербайджану (1,173 млрд тон). Туркменістан, який відомий продажами газу на китайський ринок і бажанням вийти на європейський в Каспії має 230 млн тон. У Росії тут показник нафти і газу відповідно 218 і 357 млн. В Ірану 68 млн тон нафти і 26 млн тон газу.

Майбутній ратифікований документ фіксує недопущення присутності в морі збройних сил позарегіональних держав. Безпека, екологія, наукові дослідження, судноплавство та рибальство на Каспії - це все справа виключно Росії, Казахстану, Азербайджану, Туркменістану та Ірану. Останній від угоди виграв. По-перше, на фоні чвар із США та напруженою внутрішньою ситуацією Іран зблизився з Росією не тільки по питаннях Сирії, але і забезпечивши плацдарм у Каспії. По-друге, "озерний" принцип поділу води дає змогу Ірану отримати більш велику ділянку моря. Якщо б принцип поділу був морським, то за ним, враховуючи скромну берегову лінію, Іран претендував би на найбільш глибоководну зону, причому невелику від загальної - 10%.

При цьому президент Ірану Хоса Роухані каже, що повинні бути розроблені додаткові угоди. Мова може ти про лінії розподілу. В конвенції вони не будуть закріплені. Про них країни домовлятимуться окремо. Наприклад, Росія відповідні угоди заключила з Казахстаном і Азербайджаном. Між собою домовилися Казахстан і Туркменістан.

Особливу увагу варто приділити іншому моменту. Чвари навколо Каспійського моря і його неврегульований статус заважали будівництву транскаспійського підводного газогону з Туркменістану в Азербайджан. Він давав би змогу Туркменістану доставляти газ у Європу, створюючи конкуренцію "Газпрому". Мова йде про 100 млрд кубометрів на рік. Окрім ЄС газ міг би йти в Грузію та Туреччину.

Колись Газпром викуповував на кордоні 70 відсотків туркменського газу. І продавав його дорожче ледь не в 10 разів третім країнам під виглядом російського. Туркменістан цікавила виключно тверда валюта "просто зараз", не маючи особливих альтернатив окрім Китаю. Кілька років тому Ашхабад почав відмовлятися продавати Москві дешевий газ. А "Газпром" відмовлявся викуповувати обіцяні 70 відсотків. У підсумку справа дійшла до арбітражного суду. Європі взагалі почали бути непотрібні колишні обсяги газу.

Нова угода лише на перший погляд відкриває можливості для будівництва газогону. Під питанням його необхідність. Якщо замінити російський газ умовно туркменським, тоді все чудово. Але навіщо ж тоді німці та інші так активно будують Nord Stream-2. До того ж, на газогін це потрібні як кошти, так і технології. І співпраця сторін.

З іншої сторони, будівництво цього газогону може бути невигідне Росії. Бо вони є сировинним придатком Європи. Триває будівництво Nord Stream-2, а туркменські вуглеводні в теорії можуть коштувати дешевше. Для України, у випадку будівництва газогону, взагалі постане ще більше питання власної безпеки. Бо наша ГТС навіть з Nord Stream-2 стає не дуже потрібною. І її майбутнє залежить хіба від волі ЄС натиснути на Росію, щоб та качала газ через нашу територію після того, як "північний потік" запрацює. А якщо ж в майбутньому з'явиться пряма дорога для вуглеводнів з Каспію - самі розумієте.

Цікаво, що у свою гру може зіграти Китай. Він - конкурент у боротьбі за газ. І, як і раніше, чинитиме перешкоди у будівництві газогону. Окрім цього, в Туркменістані зіштовхуються інтереси Росії, Китаю США та ЄС. І місцеві еліти намагаються догоджати всім. Саме за транскаспійський газогін активно виступали ЄС та США. Тому, судячи за все, історія далека від фіналу.