Ізраїль поставив ультиматум і Москві, і Вашингтону

ЗМІ Православної Федерації пачками транслюють путінські марення про те, що сирійська армія не має наміру воювати з Ізраїлем - їм би, мовляв, цілісність своєї країни зберегти. Але ізраїльський прем'єр приїхав зовсім не за трюїзмами від ВВП.

Щоб зрозуміти це, досить поглянути на склад його делегації. Начальник Генштабу ЦАХАЛу Гаді Айзенкот, глава військової розвідки Герцена Галеві, глава Ради національної безпеки Йосі Коен, військовий секретар Елеезер Толедано і, нарешті, головний піарник уряду Боаз Бісмут. Фактично, це злагоджена команда, в якій тон задають перші дві особи. Участі у візиті хоча б однієї з них було б достатньо, щоб продемонструвати, наскільки серйозно Ізраїль відноситься до російської авантюри. А тут відразу обидва.

Сенс їхньої місії зводиться до того, від чого досі сором'язливо утримувався Вашингтон - проведення тонких червоних ліній. Тобто, по-перше, Путіну і Шойгу  спробували втовкмачити, що новітніх озброєнь Асаду давати не треба. Оскільки вони рано чи пізно виявляються - в силу різних обставин - у Хізбалли. Яка взагалі ніколи не була проти повоювати з Ізраїлем. По-друге, ізраїльським пілотам дуже не хочеться, щоб їм під руку - і тим більше в приціл - лізли "заблукалі" в Латакії російські колеги: ударів по інфраструктурі і конвоям це не стримає, а ось з'ясовувати стосунки з Москвою над димлячими уламками Су- 30 Єрусалиму дуже б не хотілося. По-третє, Обамі популярно показали: якщо він не може нічого зробити, це означає, Ізраїль , за порадою  Вашингтона, буде  піклуватися про себе сам. Як може - в тому числі, і координуючи дії з "новосирійськими повстанцями" в російському камуфляжі, якщо того зажадає ситуація.

Таким чином, це фактичний ультиматум не тільки Москві, але і Вашингтону.

Власне, всі ці моменти - де в більшій, де в меншій завуальованій формі - присутні в заяві, яку Нетаньяху зробив наприкінці зустрічі з Путіним.

І тут варто зазначити наступне. Незважаючи на граничну для публічного виступу відвертість ізраїльського прем'єра і, досить імовірно, досягнення якихось домовленостей, підсумок цієї поїздки навряд чи сильно обрадує Ізраїль. У нинішніх обставинах договороздатність Володимира Путіна викликає серйозні сумніви як така, але не менш важливо й те, що зараз вона визначається виключно міркуваннями тактичної вигоди. І у випадку інциденту, а тим більше загибелі російських військовослужбовців, подальший розвиток подій прогнозувати вкрай важко. Особливо в умовах, коли Ізраїль, на відміну від обох іракських кампаній, не може собі дозволити утриматися від участі в конфлікті.

З іншого боку, подібна співпраця може дати Москві те, чого вона так давно домагається - місце за столом переговорів по сирійському врегулюванні і в коаліції проти Халіфату.

З чого можна зробити висновок, що якийсь із ультиматумів Нетаньяху все ж спрацює. Або навіть обидва. В іншому випадку, війна може виплеснутися далеко за межі розпадається Сирії.