Посередник у переговорах з Росією: Чи принесе пропозиція Ердогана користь Україні

Відповідаючи на питання журналістів стосовно ймовірної участі Анкари в українсько-російських переговорах, він заявив: "Наша позиція чітка. Ми виступаємо за мир в регіоні, особливо зважаючи на проживання там кримських татар. Ми неодноразово обговорювали такі питання з дружньою Росією, особливо з паном Путіним, – сказав Ердоган. – Нехай цей регіон іде в майбутнє як регіон, де панує мир. Ми бажаємо, щоб ставлення до цього питання розвивалося в позитивному напрямку. З цього приводу ми готові до посередництва, це буде обговорення з обома сторонами... Ми також хотіли б зробити свій внесок".

Наскільки реальним є турецький внесок у розв'язання конфлікту з Росією, і чи хороша ідея залучити Ердогана до переговорів?

На її користь є декілька вагомих аргументів. По-перше, турецький президент — один з небагатьох світових лідерів, яких Володимир Путін сприйматиме всерйоз. В силу багатьох обставин — починаючи від особистих якостей і завершуючи непростими і багатогранними стосунками між двома державами.

Окрім того, дотепер Ердоган займав чітку позицію стосовно Криму, при кожній нагоді нагадуючи російським дипломатам та посадовцям, що півострів є анексованим. Він також піклувався про долю кримськотатарських активістів, які зазнавали різних форм переслідування з боку окупаційної влади. І, дотримуючись ідеології пантюркізму, він продовжуватиме підтримувати імідж "помічника всіх мусульман" і надалі.

Втім, ідея Ердогана стати модератором між Києвом та Москвою має і чимало недоліків. По-перше, велика кількість точок конфлікту інтересів між турецьким і російським президентами може призвести до того, що українське питання стане лише розмінною картою в гіпотетичних домовленостях між Анкарою і Москвою. В яких, наприклад, заяву Туреччини про невиконання Україною Мінських домовленостей можна буде обміняти на відмову Москви від ідеї підтримати наступ Башара Асада на сирійську опозицію, лояльну до Туреччини — або щось інше в тому ж дусі.

Окрім того, останні декілька років стосунки Анкари з Брюсселем, Берліном та Парижем перебувають на межі роздратованого нейтралітету і відвертої ворожості. Причин для цього багато — і порушення прав людини в Туреччині, і конфлікт Анкари з Афінами, і чимало інших, дрібніших епізодів. Але результат цієї ситуації — один.

Наростивши дипломатичні зв'язки з Туреччиною, Україна ризикує отримати охолодження у стосунках з ЄС.

І третій неприємний момент полягає в тому, що для Анкари підтримка пантюркської ідеї може виявитись цікавішою за інтереси України. Простіше кажучи, радикальне покращення умов життя кримських татар в Криму (чи, принаймні, обіцянка стосовно такого покращення) може стати для Ердогана приводом для компромісу з Путіним, який не піде на користь Україні.

А за великим рахунком очевидним є іще один момент. Анкара за багато років не змогла вирішити жоден конфлікт з Москвою за допомогою чистої дипломатії. І як у Сирії, так і в Лівії та багатьох інших больових точках протистояння між Росією та Туреччиною продовжується. За такої ситуації надіятися, що Ердоган зможе повпливати на Путіна і радикально посприяти вирішенню російсько-українського конфлікту — наївно.

Звичайно, окремі спільні дипломатичні акції Анкари та Києва — на кшталт списку осіб, які утримуються і підлягають обміну, який Зеленський передав Путіну через Ердогана, мають право на існування, більше того — можуть принести певні результати. Але міняти нормандський формат, який, за словами очільника українського МЗС Кулеби, "впав у кому", на гіпотетичний "стамбульський" формат, поки зарано.