Москва звинуватила Берлін і Париж у брехні: Чому Україні вигідні заяви російського МЗС

Впродовж останніх кількох днів могло скластися враження, що у справі реалізації Мінських домовленостей спостерігається якесь небачене пожвавлення. І йдеться, звичайно, не про "план Кравчука", шанси на підтримку якого — хоч з боку Росії та сепаратистів, хоч з боку українського парламенту та суспільства — вищими, як не крути, не стали.

Пожвавлення торкнулося локальних гуманітарних ініціатив. На кшталт пропозиції української сторони провести обмін полоненими до 24 грудня. Чи відкриття нових контрольних пункти в’їзду-виїзду у Щасті та Золотому. Використовувати ці КПВВ сепаратисти місцевим жителям все рівно не дозволили — але якусь динаміку процесу все-таки помітити можна.

Навіть МЗС Німеччини та Франції привітали створення нових КПВВ, і зазначили, що Україна таким чином виконала своє зобов’язання згідно з домовленістю на попередньому нормандському саміті.

І саме ця похвала, схоже, зачепила за живе Кремль. Оскільки коментувати заяви дипломатичних відомств двох держав — учасниць Нормандського процесу взялася Маша Захарова. Яка не просто оголосила, що відкриття КПВВ було зірване українською стороною (яка їх відкрила), а не сепаратистами (які зі свого боку людей на пункти не пропустили). Цього разу спікерка російського МЗС пішла далі, звинувативши Париж та Берлін у "вільному поводженні з фактами". Що при перекладі з дипломатичної на загальнолюдську можна замінити словом "брехня". Що, безумовно, є новим кроком в політичному діалозі між Росією та ключовими державами ЄС.

При тому Захарова наводить якісь химерні звинувачення про те, що спочатку ніби як була домовленість створити в тих місцях "автомобільні" переходи, а потім Україна вчинила "провокацію" - і відкрила переходи пішохідні. Але "провокація" не пройшла — бо службовці ."Л-ДНР" пішоходів на переходи не пустили.

Потім Захарова ще наговорила багато поганих слів про план Кравчука — чомусь беручи в лапки половину вживаних слів, але то вже подробиці.

В реальності демарш Захарової особливого враження ні на кого не справив. На нього відповіло не тільки українське МЗС, де заявили, що Захарова озвучила "маніпулятивні звинувачення", які "не відповідають дійсності і є невдалою спробою виправдати подальшу агресивну політику Російської Федерації щодо України". Фактично в унісон виступили британські дипломати, які заявили, що Росія "повинна дотриматися своїх зобов'язань і закликати своїх маріонеток негайно відкрити ці КПВВ в інтересах людей по обидва боки лінії розмежування". Врешті, і шанси на те, що в Європі сприймуть всерйоз відверто маніпулятивні й неправдиві твердження російського зовнішньополітичного відомства, від початку були нульовими. І у Лаврова, скоріше за все, це чудово розуміли, адресуючи промову Захарової радше внутрішнім, аніж зовнішнім споживачам.

Але, насправді, заява Захарової більше каже про російську політику стосовно конфлікту на Донбасі, аніж про українські "провокації". Фактично заборонивши сепаратистам допускати населення до нових переходів, у Кремлі сказали світові дві речі.

Перша полягає в тому, що Росія не зацікавлена в стабілізації ситуації. Навіть в теперішньому вигляді. Путіну не потрібен Донбас в складі Росії, Путіну не потрібен "заморожений конфлікт" чи "буферна зона" між державами. Російський президент хоче зберігати "Л-ДНР" в якості потужного і дієвого інструменту впливу на Київ — і для збереження регіону в цьому статусі будуть і далі використовуватися як дипломатичні, так і військові провокації. Аж до моменту капітуляції України — чи втрати Москвою можливості жорстко контролювати ситуацію в ОРДЛО через якісь економічні чи політичні події в самій Росії.

А друга річ полягає в тому, що відверто недипломатична заява російського МЗС на адресу європейських країн демонструє фактичний провал російської політики на цьому напрямку. Як, наприклад, твердження про "отруєння Навального європейськими спецслужбами", так і заяви Захарової створюють фактично непереборні перешкоди для ймовірного примирення з Європою — при чому безвідносно до того, які політичні сили прийдуть до влади у Німеччині чи Франції. І ця друга новина, насправді, не може не тішити. Оскільки використання Кремлем каналів міжнародної дипломатичної комунікації для здійснення внутрішньополітичних пропагандистських акцій — це фактична гарантія того, що вирішення долі України поза спиною Києва за теперішніх умов видається практично неможливим.