Співпраця з Путіним: Чому президентка Грузії заговорила про агресію Кремля

Розлоге інтерв'ю президентки Грузії Саломе Зурабішвілі напередодні Дня незалежності її країни виданню Financial Times стосується багатьох тем і сфер. В ньому є заклики до ЄС – стосовно тіснішої співпраці Брюсселя з Тбілісі і можливостей використання природних ресурсів Грузії, зокрема, для зміцнення продовольчої безпеки ЄС завдяки грузинському агросектору. Є і критика України, яка "нерозважливо" і "без консультацій з Тбілісі" призначила українського громадянина Міхеїла Саакашвілі на важливу державну посаду. Втім, критика супроводжується обіцянкою не вживати заходів у відповідь.

Але серед всього цього потоку логічних і, загалом, цілком сподіваних тез президентки Грузії декілька пасажів привертають особливу увагу.

"Пандемічний криза, нафтова криза ... і, можливо, політична ситуація - все це може спонукати Росію бути більш агресивною, щоб продемонструвати якісь досягнення зовні, - заявила Зурабішвілі в інтерв'ю Financial Times. - Як президент Грузії, я можу висловити надію, що на цей раз подібного не станеться, і, можливо, криза покаже російському керівництву, що вони можуть по-іншому поглянути на те, як вирішувати свої проблеми".

З якоїсь точки зору, зрозуміти позицію Зурабішвілі можна. Оскільки попередня агресія Росії проти Грузії і справді трапилась у розпал фінансової кризи 2008 року. За допомогою "маленької та переможної війни" вдалося підтримати рейтинг Путіна. А тодішній успіх Кремля став генеральною репетицією "кримнашу". І зараз, коли рейтинг російського президента знижується настільки стрімко, що навіть припущення щодо його справжнього значення у американських ЗМІ викликають міжнародні скандали, страхи Зурабішвілі виглядають не те щоби зовсім необґрунтованими.

З іншого боку, наразі спостерігається радше згортання військової активності Росії на геополітичній арені. "Вагнери" повертаються додому з Лівії, активні бойові дії в Сирії переходять у фазу затяжного конфлікту невисокої інтенсивності.

Щоправда, подібний "чумний мир" стосується тільки місць віддаленої проекції військової сили Росії. Конфлікти на кордонах, як то свідчить ситуація на Донбасі, не стихають.

То чи є у грузинської президентки справжні причини підозрювати Росію в підготовці нової геополітичної авантюри на Кавказі чи десь іще, або ж своєю заявою вона переслідує якісь інші цілі?

Ключовим для розуміння ситуації, здається, є пасаж інтерв'ю, який стосується долі Південної Осетії та Абхазії.

Зокрема, за словами Зурабішвілі, вона розчарована тим, що Кремль не скористався можливістю, наданою надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров'я, щоб послабити напруженість на цих територіях. Грузія звинуватила Росію в будівництві прикордонних постів і огорож в Південній Осетії і в розгортанні ракет і радарів в Абхазії.

Зурабішвілі також окремо наголосила, що надзвичайна ситуація в області охорони здоров'я також створила нові ризики в окупованих Росією районах через недостатню відкритість Москви в зв'язку зі спалахом Covid-19 і її "абсурдними" обмеженнями на доступ грузинської влади для надання допомоги громадянам в Південній Осетії.

Цей акцент Зурабішвілі саме на територіях, які зараз перебувають під російською владою, схоже, є натяком. Натяком на те, що ослаблена фінансово Росія, згортаючи найбільш дороговартісні закордонні операції, зараз може відмовитись і від абхазького та осетинського проектів. Які не мають наразі особливого геополітичного значення – але вимагають немалих коштів для своєї підтримки, оскільки бюджети обох сепаратистських анклавів на 80 і більше відсотків складаються з російських дотацій. 

Зважаючи на те, що пряма дискусія з Москвою стосовно умов, на яких Грузія може отримати назад свої території, викличе спротив як серед російських, так і серед грузинських "яструбів", Зурабішвілі вибирає завуальований спосіб натяку на ймовірні перемовини – вона в авторитетному міжнародному виданні підкреслює, що Тбілісі відчуває загрозу від російської військової присутності в регіоні. І пропонує, фактично, почати "гуманітарну" співпрацю, допустивши, для початку, грузинських медиків на території Абхазії та Південної Осетії.

Чи спрацює цей дипломатичний хід, який відбувся на тлі непростих стосунків з Москвою та Тбілісі, символом яких стали нещодавні протести проти ймовірного приїзду Лаврова до Грузії – покажуть найближчі тижні. Але виключати ймовірності того, що у Кремлі таки здійснять спробу покращити підупалий рейтинг правлячого лідера за допомогою "маленької переможної війни" десь поблизу кордонів (щоб мінімізувати витрати), Грузії, звичайно, не варто. Та й не тільки Грузії, якщо на те пішло.