Геополітичні мрії Шарля Мішеля: Чому ЄС прагне замінити Францію та Німеччину в нормандському форматі

Вчора Володимир Зеленський мав тривалу розмову з президентом Європейської ради Шарлем Мішелем. Говорили про речі тривожні, але, на жаль, вже звичні — зокрема, про "розвиток безпекової ситуації на сході нашої держави у зв’язку з концентрацією російських збройних сил вздовж українських кордонів" — як поетично описала розмову пресслужба українського президента.

Зеленський розповідав Мішелю про зусилля України, спрямовані на врегулювання конфлікту. А президент ЄР, в свою чергу, переповідав українському гаранту подробиці свого останнього спілкування з Володимиром Путіним. Під час якого він просив Путіна сприяти деескалації на Донбасі та в Нагірному Карабаху. Судячи з усього, без особливого успіху.

Про все це можна було б і забути, як про обмін ритуальними дипломатичними люб'язностями, єдина мета яких — дати можливість посадовцю ЄС продемонструвати "стурбованість", а українському президенту — "активні зусилля у сфері консолідації міжнародної підтримки".

Але в розмові прозвучала і одна кардинально нова тезу. Стосовно того, що деескалації ситуації на Донбасі могли б допомогти "контакти між українською та російською сторонами за участю ЄС". При чому пропозиція ця прозвучала саме з боку Шарля Мішеля. Її, почасти, можна вважати несподіванкою — оскільки дотепер якщо й заходила мова про ймовірне розширення нормандського формату чи створення паралельних до нього переговорних схем, то, зазвичай, йшлося про залучення в якості модератора Вашингтона, а не Брюссела.

Про цю ідею європейських посадовців можна сказати дві ключові речі. З одного боку, вона видається ніби як заманливою — оскільки нормандський формат в його сьогоднішньому вигляді видається абсолютно мертвим. Не проводяться зустрічі не тільки на найвищому рівні, але навіть між очільниками дипломатичних відомств. Справа обмежується взаємними звинуваченнями, та дипломатичними винаходами російського МЗС — на кшталт публікації Лавровим конфіденційного листування з його європейськими колегами. Тому ідея модифікації формату — чи навіть повної його заміни виглядає цікаво.

Але, з іншого боку, Росія поховала нормандський формат саме тому, що не тільки Україна, але й Німеччина та Франція вимагають переговорів з Росією як з учасником конфлікту — від чого Кремль категорично відмовляється. Тому й реакція на пропозицію тристоронніх переговорів Україна-Росія-ЄС буде цілком очевидною. Шарля Мішеля — чи будь-якого іншого посадовця ЄС — у Кремлі відправлять домовлятися з "урядами Л-ДНР", та й по всьому. І в Брюсселі, скоріше за все, це чудово розуміють.

То який, в такому випадку, практичний сенс вчорашньої заяви президента Європейської ради? Складається враження, що ця заява спрямована у трохи іншу площину. Пропонуючи послуги ЄС в переговорах з Росією, Мішель прозоро натякає, що розмовляти з Кремлем повинні не окремі, хай і найпотужніші держави Європейського союзу, а саме Брюссель.

В якому навряд чи сподіваються на те, що зуміють в чомусь переконати Путіна. Але, ймовірно, надіються, що взявши участь в складних і майже гарантовано провальних переговорах, потроху привчатимуть громадян ЄС до думки про те, що представляти їх інтереси на міжнародній арені відтепер будуть не тільки, а з часом — і не стільки Берлін та Париж. Складно сказати, чи вдасться Брюсселю посилити у такий спосіб свої позиції у якості суб'єкта міжнародної політики. Але сама ця спроба свідчить про те, що в Європі існує амбітна мету продовжити трансформацію ЄС з вузьких рамок економічного союзу в бік повноцінного наддержавного утворення.