Північний потік-2: Як Фінляндія наблизила кризу до України та "Газпрому"

Фінляндія сьогодні оприлюднила лімітовану згоду на проект будівництва газогону "Північний потік-2" на території виключної економічної зони країни. Не те, щоби ця згода була цілковитою несподіванкою — про те, що шанси блокування проекту Фінляндією є мінімальними, було відомо вже декілька місяців.

"Лімітованість" полягає в тому, що згода буде чинною тільки в разі дотримання Росією фінських екологічних та інфраструктурних стандартів, зокрема, "Закону про воду". Дозвіл видано на період у 50 років — якщо його не оскаржить відповідний апеляційний орган.

Таким чином, для отримання повного пакету дозволів на будівництво "Північного потоку-2" консорціуму, що займається будівництвом газогону, залишилось отримати дозоли Швеції та Данії. Проблеми можуть виникнути саме в останньому випадку, бо в Данії парламент прийняв закон, що дозволяє заборонити будівництво газогону з міркувань безпеки. Але ціною збільшення видатків і часу будівництва, територіальні води Данії біля острову Бронхольм можна в крайньому разі і обійти.

Паралельно із цим консорціум активно шукає гроші на будівництво, оскільки за реальної загрози американських санкцій проти учасників проекту черги охочих вкласти в нього гроші наразі не спостерігається. За початковим планом передбачалося, що внесок акціонерів в будівництво складе 30%, а решту перекриють залучені кошти сторонніх інвесторів. Коли минулого року стало зрозуміло, що з інвесторами не складеться, Газпром оголосив, що п'ять західних компаній-учасників консорціуму дадуть по 950 млн. євро, а решту — близько 5 млрд. євро оплатить "Газпром".

Тиждень тому російський монополіст отримав еквівалент 90 млрд руб. у британського боргового агента Glas Trust — під заставу акцій Nord Stream 2 AG. Схема з агентом, вочевидь, має на меті знизити ризики для кредиторів в разі введення санкцій. Сказати напевне чиї гроші отримав "Газпром" — справді сторонніх кредиторів чи європейських учасників консорціуму, які за допомогою "прокладки" хочуть вберегти свої активи від санкцій США, наразі неможливо.

Але загалом ситуація сьогодні наштовхує на два висновки.

Перший — позавчорашні заяви голови правління "Газпрому" Міллера про те, що транзит через Україну в найближчих два роки може скоротитись у 6-7 разів не є пустими погрозами. Цілком ймовірно, що "перехідний період" триватиме не рік-два, а три чи навіть чотири роки — через неготовність німецьких газогонів, що мають забирати газ з "Північного потоку — 2". Але рано чи пізно він завершиться. І Україні доведеться з цим якось жити. Незалежно від того, введуть США санкції проти учасників консорціуму з будівництва "Північного потоку — 2", чи не введуть.

А другий висновок вже більш втішний. Російська газова монополія, яка впродовж цього опалювального сезону поставила до Європи рекордну кількість газу, все одно показала рекордне зниження прибутків, впавши за показником чистого прибутку минулого року до 100 млрд рублів — рівня 2002 року. За останній рік рівень прибутку впав чотирикратно — використання видобувної компанії з політичними цілями явно не йде їй на користь. Почавши ще один політичний проект під назвою "Північний потік — 2" "Газпром" буде вимушений витратити на нього як мінімум 5 млрд євро — трирічний чистий прибуток. А можливо — і вдвічі більше. Програш в Стокгольмському арбітражі "Нафтогазу" може коштувати 2.2 млрд. Будівництво "Турецького потоку" вартістю млрд 7 млрд. також ще не завершене, і вже зараз лишило по собі чимало кредитів. Тому майбутнє російського газового монополіста видається вкрай туманним у світлі того, що колосальні кошти вкладаються в проекти, покликані не згенерувати прибуток — чи почати розробку нових перспективних родовищ, а "насолити хохлам".

Що вже в осяжному майбутньому призведе до фінансової катастрофи, ліквідувати яку доведеться з російського держбюджету. А кожен долар, витрачений на порятунок "Газпрому", буде відірваний частково від російських лікарів і пенсіонерів, а частково — від "ихтамнетов" у зелених одностроях. Що, загалом, не може не тішити.