Бацька живий: Що чекає на Білорусь після смерті Лукашенка

Александр Григорович Лукашенко таки вижив. І не просто вижив – а ще й провів зустріч з головою Мінського облвиконкому, де заслухав доповідь про збирання урожаю, розвиток м'ясо-молочного комплексу і дорожнього будівництва. А також висловив цінне зауваження про те, що недостачу пшениці й жита в Білорусі можна буде компенсувати цього року кукурудзою.

Тепер вже й неважливо – був у Лукашенка інсульт чи ні, переніс білоруський президент госпіталізацію – чи все це були тільки плітки ворогів. А можливо, навіть і не ворогів, а найщиріших і найвідданіших друзів з білоруських спеціальних служб.

Бо якою б не була справжня причина зникнення диктатора з публічного простору – хвороба, збіг обставин чи спецоперація – користь від неї вийшла безсумнівна.

По-перше, Александр Григорович побачив щирий і непідробний інтерес до своєї персони. Як з боку закордонної публіки – так і з боку власного народу. Інтерес вітчизняний і закордонний довкола його зникнення навіть сплелися – бо білоруські журналісти, схоже, не відважились ретранслювати чутки щодо проблем зі здоров'ям у "бацьки", і передали інформацію українським колегам. Публічна увага завше лестить диктаторам.

Але, що найбільш несподівано, і російський ТАСС поцікавився станом здоров'я Лукашенка. Попри те, що Мінськ наповнений шпигунами, розвідниками і просто вірними друзями російського режиму. А точну відповідь на задане питання у Москві однозначно знали.

І тут ми впритул підходимо до другої, більш істотної, ніж марнославство, переваги, яку Александр Григорович отримав від свого зникнення із публічного простору. А саме – він зміг поспостерігати за реакцією свого оточення. Чітко з'ясувати, хто, коли, а цілком вірогідно – і що саме, почав доносити московським кураторам. Оскільки не секрет, що у білоруській владі є вельми істотна кількість людей, чия лояльність Москві є помітно вищою, ніж лояльність Мінську. Що однозначно не тішить Александра Григоровича.

Бо попри "видатні спортивні досягнення", 63-літній президент Білорусі все-таки не вічний. І трапитись із ним може що завгодно. А як одного разу вже казав Лукашенко вже покійному Уго Чавесу, його справу "буде кому продовжити років через 20-25" – натякаючи на скромний вік свого наймолодшого сина Миколи, якому зараз виповнилося заледве 14 років. І який, в разі кончини батька, іще довго потребуватиме "тепличних" умов існування для досягнення належного віку і наступного отримання влади. І якого однозначно спробують "списати" яким завгодно способом близькі до Кремля білоруські посадовці, якщо Лукашенко-старший не забезпечить лояльність ключових політичних і силових фігур у республіці саме до своєї гіпотетичної династії.

Момент передачі влади є вкрай тонким і небезпечним моментом для будь-якої диктатури. Те, що достатньо рутинно відбувається у державах просто демократичних, у країнах демократії "альтернативної", "керованої" – чи якої завгодно іще, супроводжується підкилимною боротьбою і нестабільністю всієї системи, створеної "під конкретну людину".

Цілком ймовірно, що несподіване "зникнення" Лукашенка із публічного простору стало своєрідним тестом для білоруських посадовців. Від результатів якого залежатиме їхня кар'єра – а можливо, і саме життя. Тому якщо у силових відомствах Білорусі за місяць-третій зміниться керівництво – можна буде зробити обґрунтований висновок, що чинний президент прийняв до уваги практичні результати свого начебто зовсім і не інсульту.

Фото: EPA