Піар на біді: Скільки часу українські моряки ще проведуть в російській тюрмі

"Переговори про обмін українських моряків не ведуться". Ця сьогоднішня заява прес-секретаря російського президента Дмитра Пєскова прозвучала, фактично, як вирок.

Після цього рішення Лефортовського суду Москви, який на три місяці продовжив терміни арешту 24 українських моряків, захоплених в Керченській протоці восени минулого року, здається, не здивувало нікого. 

Ані вердикт міжнародного морського трибуналу із морського права, ані клопотання іноземних лідерів, ані навіть виступ російського уповноваженого з прав людини Тетяни Москалькової, яка просила замінити утримання в СІЗО на підписку про невиїзд не допомогли.

Особливо багато почуттів у світлі цього рішення російського "правосуддя" викликає масований та істеричний передвиборний піар на цій темі з боку українських політиків. Тут тобі і Порошенко з його "інформацією на 90%", і команда Зеленського з їхнім "форматом 10х10 чи 15 на 15", і сонми інших політиків, що у пошуках дешевої слави на чужій біді намагався потрапити на очі журналістам з черговою "майже достовірною інформацією" про долю моряків. Заради справедливості слід сказати, що цілком можливим є і варіант, за якого Кремль сплановано надсилав "сигнали" невгодним політикам, щоб потім виставити їх на посміховисько. Але в будь-якому разі, оприлюднюючи отриману з російського боку інформацію, всі вони мали передбачити ймовірність такого розвитку подій.

А моряки наразі залишаться в тюрмі із вельми ймовірною перспективою отримати свої "від двох до шести" за "незаконний перетин російського кордону".

Про що каже рішення суду, яке, без сумніву, було продиктоване служителям Лефортово безпосередньо із Кремля?

Перш за все, про те, що Володимир Путін не збирається використовувати моряків як "розмінну карту" для впливу на передвиборчу боротьбу в Україні. Роль "визволителя моряків" не отримав ні чинний президент України, ні медведчуківська "Опоплатформа" - в якій, здається, вбачали у звільненні моряків свій немалий передвиборчий шанс. Вочевидь, зафіксований соціологами чималий розрив між партією влади і лідерами проросійських сил в Україні призвів до думки про те, що першу на варто надто підсилювати, а другим "рейтинговий стероїд" все одно не допоможе.

А тим часом в "естафету визволителів" буквально дві доби тому втрутився вже й "Опоблок" - після того, як митрополит Онуфрій із УПЦ МП - скоріше за все, за відмашкою Новинського, - звернувся до РПЦ із пропозицією посприяти обміну військовополонених у форматі "всіх на всіх".

Вочевидь, бодай якісь шанси на звільнення моряків з'являться лише після рішення російського суду стосовно їхньої долі. Якщо зважити на той факт, що слідство щодо них закінчено, але самі вони ще навіть не почали знайомитися з вельми об'ємними матеріалами справи, реалістичним терміном винесення вердикту російського суду і початку нових торгів стосовно їхньої долі можна вважати середину - кінець осені.

Активність СБУ, яка раптом "знайшла" затриманого два роки тому бойовика, причетного до перевезення ЗРК "Бук", та викрала екс-начальника ППО Славянської бригади сепаратистів, попри чисельні припущення публіки та журналістів, скоріше за все, ніяк не пов'язана з можливістю обміну чи звільнення українських моряків. Оскільки ці дві особи явно більш цікаві українському слідству у якості свідків знищення малазійського "Боїнга", ніж у ролі можливих претендентів на обмін. Втім, якщо зважити на факт, що інформація про "бойовика-транспортувальника", затриманого два роки тому, сплила саме сьогодні - у п'яту річницю катастрофи - все це більше схоже на піар-акцію, спрямовану на стимуляцію міжнародної уваги довкола збитого Боїнга, аніж на реальний оперативно-слідчий прорив.

Що стосується можливого обміну моряків на Кирила Вишинського з "РИА Новости", то чисельні перенесення дати українського суду стосовно запобіжних заходів свідчать про те, що в української сторони були якісь надії пов'язати ці дві справи - але досягнути домовленостей, судячи з усього, не вдалося.

В будь-якому разі, жорстка, а точніше, жорстока позиція Кремля у справі українських моряків чітко свідчить про одне. Володимир Путін, навіть за явно тупикового характеру своєї силової політики на українському напрямку, міняти її  і повертатися до політики "м'якої сили" наразі не збирається. Всі "зради і перемоги", пов'язані з імовірними змінами у стосунках між державами після останніх президентських виборів, наразі якщо й не скасовуються, то явно відкладаються.