Любов Ердогана і Путіна буде короткочасною та безплідною

Звершилось! Президент Туреччини Реджеп Ердоган зрозумів, що його дружбу з Росією підірвав Держдеп. Сталося це наступним чином – за словами Ердогана, пілоти, які збили російський літак 24 листопада 2015 року, затримані у справі про переворот. При тому вони, ймовірно, пов'язані з "організацією" Гюлена, дисидента, який втік від турецької демократії до США.

До цього феноменального висновку турецький президент пройшов нелегкий шлях – від заяви про те, що його браві пілоти легітимно збили російський літак над Туреччиною, до стриманого жалю від того, що довелось збити російський літак, і далі – до заяви про те, що пуск ракети по російському літаку був помилкою пілота. І от тепер – відверта зрада.

Звичка до феєричної, нестримної брехні традиційно відрізняє більшість східних авторитарних правителів – і Ердоган тут зовсім не виняток. Але не про те йдеться.

Цілей в цієї відверто фантастичної історії, озвученої турецьким президентом, насправді може бути дві.

Перша з яких полягає в тому, що Ердоган і справді вирішив остаточно побити горшки із Заходом – і намагається почати примирення з Росією, яке у віддаленій перспективі може стати якщо й не геополітичним партнерством, то добре озброєним нейтралітетом.

На користь цієї версії говорить той факт, що "закручування гайок" після млявої спроби військового перевороту, проти якого рішуче виступив Захід, йде повним ходом. Попри всі заклики з боку США, ЄС та НАТО заспокоїтись і продовжувати адекватно керувати країною, Ердоган оголосив надзвичайний стан, і продовжує масштабну зачистку не просто політичних опонентів –а всіх, в чиїй відданості він не впевнений. З такими методами у внутрішній політиці перехід від дружби з Вашингтоном та Брюсселем до дружби з Кремлем – тільки питання часу.

І така гіпотеза була б майже беззаперечною, якби не одне "але". Яке полягає в тому, що інтереси Ердогана та Путіна у близькосхідному регіоні нерідко є прямо протилежними.

Ердоган приречений протистояти курдам – інакше рано чи пізно дійде до порушення територіальної цілісності Туреччини. Ердоган зобов’язаний щось робити в Сирії , аби убезпечити свій власний кордон. Ердоган мусить підтримувати мусульманську опозицію у протистоянні з алавітом–Асадом. І все це, рано чи пізно, призведе до чергового "прикрого інциденту" між Туреччиною та Росією.

Тому турецько-російська нормалізація, звичайно цілком може трапитись. Але вона обмежиться відновленням торгівельних стосунків, затиханням пропагандистської риторики, узгодженям дій військових у гарячих точках. Але повноцінне геополітичне партнерство між Туреччиною та Росією вкрай малоймовірне.

Натомість далеко логічнішим виглядає варіант, при якому Ердоган просто шантажує Захід можливістю змінити свою геополітичну орбіту на користь Росії – задля того, щоб звинувачення в авторитарному стилі керівництва не лунали надто вже часто та голосно, і щоби ідея попрощатись з таким оригінальним членом покинула голови командувачів НАТО.

На тому можна було б і заспокоїтись. Якби не той факт, що турецький президент не справляє враження надміру логічної персони. І надто загравшись у гру "Туреччина свариться з Заходом і йде своїм особливим шляхом", Ердоган може не встигнути вчасно зупинитись.