Дивна дружба: Навіщо Порошенко їздив до Сербії

Візит Петра Порошенка до Сербії на перший погляд вийшов барвистим і динамічним – хоч може і не надто результативним. Чисельні взаємні компліменти між президентами, підписання "розширеного безвізу", красиві фото з сивочолим патріархом сербським Іринеєм – якщо подивитись на сторінки президентського сайту, може скластися враження, що йдеться про зустріч давніх друзів.

Якщо ж повернутись від фото з державного візиту до реальності, ми бачимо заяви СБУ про те, що сотні сербських добровольців воюють на Донбасі. Хоча декого з них після повернення додому таки судять – але перспективи цих справ, м'яко кажучи, неоднозначні. Російські байкери, "геополітики" та інша керована Кремлем наволоч регулярно і безкарно влаштовує масштабні акції на сербській території. Врешті-решт, Сербія систематично голосувала в ООН проти резолюції ООН щодо Криму.

А патріарх Іриней, до слова, не далі як 23 травня цього року заявляв, що "Сербська церква повністю підтримує єдність та цілість Російської православної церкви і рішуче засуджує дії уніатів та розкольників, які розривають хітонів Христа біля купелі київського хрещення". Хтось справді думає, що із цим персонажем варто зустрічатись президенту України? Можливо, Петро Олексійович зможе впродовж кількахвилинної розмови переконати Іринея підтримати українські зусилля щодо здобуття автокефалії?

За таких умов виникає закономірне питання щодо доречності вчорашнього візиту – рівно як і заяв про те, що Україна і Сербія "не мають жодних проблем у двосторонніх відносинах". Про ці проблеми опоненти президента не пропустять нагоди неодноразово йому нагадати впродовж найближчих тижнів.

При тому певні резони для вчорашнього візиту, звичайно, були. Зокрема, українському президентові було важливо наголосити на тому, що Україна дотепер не визнала Косово – і не робить цього з поваги до територіальної цілісності Сербії. Попри певний тиск з боку західних партнерів. І що в обмін на це Київ надіється, що у Бєлграді не визнають і російського статусу Криму. Попри тиск однієї східної країни.

До слова, Сербська радикальна партія, яка перебуває в опозиції до нинішнього уряду і є другою за чисельністю в парламенті, планує винести на голосування питання про визнання Криму російською територією уже у вересні.

Саме для того, щоби стимулювати офіційний Белград протидіяти такому розвитку подій, ймовірно, і розсипався Петро Олексійович у компліментах Вучичу.

Окрім того, розмови про можливу підтримку Сербією місії ООН на Донбасі хоча наразі і залишаються тільки розмовами, припустити, що в якийсь момент Белград погодиться підтримати цю ідею, цілком можливо. Можливим є також посередництво Белграду у справі обмінну полоненими між Україною та Росією, хоча остаточне рішення щодо цього питання залежить, звичайно, від Кремля.

Ще однією темою для плідних розмов між президентами могло бути й майже півторакратне зростання товарообігу між країнами, а також ймовірність створення зони вільної торгівлі між державами.

Підсумовуючи результати візиту, можна констатувати, що невеликий геополітичний результат – це краще, ніж нічого. Але вчорашні заяви про безхмарні стосунки України із Сербією можуть викликати в українських громадян чимало цілком обґрунтованих запитань.