Довга дорога до Тримор'я: Чи зуміє Україна налагодити співпрацю з "новою Європою"

Сьогодні в Талліні почався п'ятий самміт Тримор'я. Створена в 2016 році "Ініціатива трьох морів", союз держав Центральної та Східної Європи, що знаходяться між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями, від самого початку виглядала, як втрачений Україною шанс. Оскільки ще перед її створенням на нашу адресу надійшло запрошення стати однією з держав – співзасновиць організації. Але чи то через якісь добре приховані резони, чи то просто через проблеми організаційного плану, Україна те запрошення проігнорувала. І цим закрила перше вікно можливостей – оскільки після "установчого" саміту засновники зробили цю ініціативу прерогативою країн-членів ЄС.

Потім інтерес до Тримор'я у Києві ніби ожив, і у 2018 році було докладено певних зусиль, щоби взяти участь в організації бодай у вигляді спостерігача. Після чого українську делегацію запросили до участі у бізнес-форумі Тримор’я. Проте Київ підніс черговий сюрприз. Оскільки делегація просто не приїхала.

Знову-таки, чи було все це випадковістю, чи результатом, наприклад, хитрої політики Берліна та Брюсселя, де далеко не всі в захваті від ініціативи Тримор'я – сказати неможливо.

Але зараз, під час візиту польського президента Анджея Дуди до Києва, Україна, як відомо, вкотре проявила інтерес до організації, створеної Польщею та Хорватією. І президент першої у спільній з Зеленським заяві пообіцяв пролобіювати для України бодай статус спостерігача. Чи йому це вдасться – при тому що більшість країн-членів ініціативи достатньо позитивно ставляться до України, покажуть найближчі два дні.

При тому що активна і дієва участь в проекті Тримор'я могла б без сумніву бути корисною для України. Оскільки дана ініціатива стосується транспортної, енергетичної та цифрової інтеграції між країнами регіону. І, якщо подивитись на реальність, Україна вже бере участь в декотрих з них – наприклад, у запланованому будівництві газового інтерконнектора Германовичі (Польща) – Більче-Волиця (Україна). Який, в досяжному майбутньому, мав би стати частиною газогону Baltic Pipe, через який з портів Норвегії, Данії та Польщі, транспортуватиметься норвезький та танкерний американський газ до країн Балтії та України.

Також реалізуються і деякі проекти в межах логістичної ініціативи Via Carpatia, яка має з'єднати литовську Клайпеду з грецькими Салоніками. 

З іншого боку, і участь України – з потужною газотранспортною системою, відповідним географічним розташуванням та достатньо розвинутим ІТ-сектором – фактично ідеально вписується в заплановані цілі ініціативи Тримор'я. За тієї умови, звичайно, що наша країна розпочне провадити більш послідовну політику стосовно цієї ініціативи. Яка, з одного боку, працює на користь частини проектів "старої" Європи – через що до неї вже з меншою підозрою ставляться в Брюсселі. З іншого ж боку, саме Тримор'я надає особливої ваги процесу усунення енергетичної залежності держав регіону від російського газу. Що не тільки грає на руку Україні, але й знаходить жваву підтримку у Вашингтоні. Останнє підтверджується тим фактом, що жоден із самітів не проходив без участі високопоставленої делегації зі США, а в 2017 році на самміт приїжджав Дональд Трамп.

Тому залишається сподіватися, що чисельні заяви чинного президента України стосовно інтересу до Тримор'я, які звучать з осені минулого року, знайдуть якийсь практичний результат. А Україна займе належне місце в інтеграційному процесі східноєвропейських держав, який, потенційно, зможе вибудувати нову логістичну та енергетичну реальність в регіоні.