Для чого росіянам пригрозили масовими виселеннями з квартир

В Москві трапилась протестна акція нечастих для російської столиці масштабів. Росіяни вийшли на вулиці, щоби повідомити владу про своє незадоволення централізованим знесенням багатьох будинків так званої "хрущовської" забудови в межах "реновації житлового фонду".

Правоохоронці нарахували від 5 до 10 тисяч учасників акції, організатори говорять про 30-40 тисяч осіб, правда, ймовірно, десь посередині. Влада не протидіяла проведенню акції. Ні, звичайно, зовсім стриматись московська поліція не могла, і чи то одного, чи то трьох учасників таки затримали – але для російських традиції проведення масових протестів це менше, ніж нічого.

Акція, формально, була проголошена неполітичною. І навіть Навального, який раптом захотів поговорити з трибуни, до мікрофона не допустили.

Вимоги учасників протесту теж виглядають абсолютно не політично. Вони всього лише настійливо запропонували російській владі в обов'язковому порядку поважати "право власності, право на недоторканність житла, право на судовий захист", припинити "підривати основи громадянського, земельного та житлового права, а також засади судочинства", перестати чинити злочини "в інтересах будівельного лобі". Так ніби виконання подібних вимог не стане початком реконструкції путінського режиму.

Чому мешканці Москви вийшли на вулицю?

Як, свого часу, Микита Сергійович Хрущов в наказовому порядку народ у ці будинки зігнав – так само зараз мер Москви Сергій Собянин намагається людей в наказовому порядку з частини "хрущовок" виселити. Але з бараків і комуналок народ у п'ятдесятих роках минулого століття в хрущовки йшов охоче, а от із насиджених місць в неозначене "світле майбутнє" – чомусь не поспішає. Від ідеї комерційного викупу в населення московська влада чомусь відмовилась. Звичайно, формально для того, щоби будинок потрапив під програму знесення, за це мали би проголосувати 2/3 власників квартир. Але, не перший день живучи в російській реальності, люди чомусь підозрюють, що все буде не зовсім так просто.

Причини для таких підозр є – в списки на знесення потрапило чимало добротних цегляних будинків (і не тільки "хрущовських" але і "сталінських" та дореволюційних) – з числа тих, що збудовані в "цікавих" для девелоперів місцях. І не потрапили чимало ветхих бараків на околицях та в глухих промзонах.

Нормальний собі дерибан землиці – на такий і в Києві можна надивитись. Хоч звичайно і без московського масштабу – 4.5 тисячі будинків під знос за один раз – це, звичайно, розмах.

При тому, що дивно, по мірі наростання протестів проти "реновації" московська влада, замість того, щоб рішуче засудити "несвідомих" в пресі і "загвинтити" – на мітингу, йде на певні поступки. Вартість забраної квартири, за рішенням Собянина, москвичі зможуть отримати в грошовому вигляді, можливості щодо вибраної квартири для обміну теж розширюються.

Для російської соціальної реальності відступ влади перед вимогами населення – річ нечувана. Тому складається враження, що вся історія з "хрущовками" – це не тільки, а може й не стільки чисто бізнесове підприємство.

Це ще й своєрідний соціологічний тест населення Росії, в першу чергу – столичного. І суть цього тесту має простий характер. Путін хоче довідатись, як далеко він може зайти у закручуванні економічних гайок.

І якщо від хамону, пармезану та інших "підсанкційних надмірностей" народ давно відмовився (чи перейшов на "білоруські аналоги"), з пенсіями, які не встигають за інфляцією, теж якось існує, то з квартир тікати за першою командою поки що не спішить. Більше того – збирається в багатотисячні натовпи і здіймає абсолютно антидержавний галас.

Пам'ятаючи про те, що Радянський Союз знищили не дисиденти, а голодні та злі обивателі, Володимир Володимирович, скоріше за все, відповідні висновки зробив. І абсолютно логічним видається сценарій, за якого про реновацію поговорять-поговорять – а там і забудуть. Або викуплять найбільш ласі будинки на відносно стерпних умовах, а про решту, знову-таки, забудуть.

З якоїсь точки, зору, вся ця історія несе певний позитив і для нас. Бо необхідність якось рахуватися з інтересами російського населення автоматично означає і неможливість далі нарощувати військовий бюджет, загострювати конфлікт з ЄС чи США, і робити багато-багато інших речей, до яких Путін, здається, давно дозрів. Але подібна обачність російської влади, з іншого боку, означає і те, що масштабний соціальний вибух в Росії, який би міг раз і назавжди поставити крапку в україно-російській війні, теж поки відкладається на неозначене майбутнє.