Заколот у Вірменії. Чому націоналістам не вдалося розіграти карту Нагірного Карабаху

Захоплення будівлі поліції в столиці Вірменії спочатку викликало шок. Ще б пак – не встигли завершитись арешти й обшуки після невдалого військового перевороту у Туреччині, як неподалік спалахнуло знову! Члени право-радикальних і націоналістичних угруповань таранять ворота поліцейської дільниці і беруть заручників, вимагаючи звільнення свого лідера та відставки чинного президента. Цілком схоже на початок перевороту – про що негайно і відписались ЗМІ.

Втім, знайти якийсь зв’язок між подіями в Туреччині та Вірменії, на разі, не вдалось нікому.

Хоча б тому, що події в Єревані спробою перевороту не вийде назвати ніяк. Захоплений районний відділок поліції – навіть із заступником начальника поліції Вірменії Варданом Єгіазаряном на додачу – не змінить в політичному і суспільному житті країни рівним рахунком нічого. З озброєними радикалами будуть вести довгі перемовини, і або переконають їх скласти зброю, або візьмуть дільницю штурмом – та й по всьому.

Для Вірменії, яка 1999 року пережила розстріл парламенту озброєними терористами, історія з поліцейським райвідділом стане прикрим епізодом – і не більше того.

Себто в планах озброєних прибічників Жірайра Сефіляна із „Установчого парламенту” (ядро яких, до речі, складають бійці загону „Несамовиті з Сасуну”, які воювали разом з Сефіляном в Карабаху у 90-х), можливо, й значилось всенародне повстання, яке вибухне пекельним вогнем на єреванських вулицях, тільки-но вони подадуть знак у вигляді радикальної антиполіцейської акції. Не склалося.

Навіть послідовні прихильники вірменської націоналістичної ідеології обмежились підтримкою бійців Сефіляна головно в соціальних мережах і скромним мітингом кількох десятків найдієвіших представників на площі Свободи в Єревані. Затримувати яких прибуло більше поліцейських, ніж було учасників акції.

Власне, єдиною силою, яка сприйняла акцію озброєних опозиціонерів всерйоз, стала, схоже, вірменська поліція, яка відреагувала масовими затриманнями, обшуками й іншими видами „відпрацювання цільової аудиторії”.

Втім, назвати правих кривавими і відірваним від реальності Донкіхотами теж не вийде. Вони абсолютно точно відчули, що вірменське суспільство наелектризоване і готове до радикальних дій. І при тому підтримка в чинних політичних еліт вкрай невисока.

От тільки з приводом до заворушень націоналісти не вгадали. „Образа честі Вірменії” під час весняних сутичок в Нагірному Карабаху, яку „проігнорував” чинний уряд – не та ідея, яка здатна зараз запалити маси.

Сучасних громадян Вірменії хвилюють не так сутички в Нагірному Карабаху (принаймні, поки справа обмежується саме ізольованими сутичками), як загальне падіння рівня життя, зростання рівня безробіття, корупція у владі, комунальні тарифи і загальна безнадія.

І громадяни Вірменії цілком можуть підтримати радикальний протест. Тільки характер в нього буде економічно-світоглядний, а не національно-патріотичний.

Рано чи пізно хтось зрозуміє – і використає цю готовність. Тоді однією зруйнованою поліцейською дільницею справа може й не обмежитись.