Чому європейські лобісти "Газпрому" відступають перед Трампом

Закон про нові санкції проти Росії, Ірану та КНДР, ще не підписаний президентом США Дональдом Трампом (хоча сьогодні віце-президент США Майк Пенс і пообіцяв, що це трапиться в найближчому майбутньому), фактично почав діяти.

Європейські компанії, задіяні в проекті будівництва "Північного потоку-2", одна за одною прозоро натякають, що готуються до ймовірного виходу з проекту.

Формально, новий санкційний закон не вводить в дію жодних нових обмежень стосовно тих, хто бере участь в російських зовнішньоекономічних проектах, пов'язаних із транспортуванням російських вуглеводнів до Європи. Прийнятий

Конгресом США закон тільки дозволяє, а не вимушує президента США приймати рішення стосовно таких санкцій.

Але тут в гру вступає інший момент. Як передвиборні обіцянки Дональда Трампа, так і економічна програма його адміністрації передбачали перетворення США на крупного експортера вуглеводнів. У першу чергу – сланцевого газу. Ця ідея, з очевидних причин, була підтримана як республіканцями, так і демократами.

І от тепер, заблокувавши будівництво "Північного потоку-2", Трамп фактично розчистить ринок для реалізації своєї економічної програми. При тому зробить це без зайвих зусиль, демонструючи Конгресу власну рішучість у протидії політиці Путіна, і при тому коштом непідконтрольних йому бізнес-структур, більша частина яких – взагалі європейські. Ну який, який порядний бізнесмен відмовиться від такого ґешефту?

Схоже, таким самим чином міркують і європейські учасники консорціуму з будівництва "Північного потоку-2". Поки що про готовність покинути проект в разі прийняття санкцій публічно заявили дві з п'яти компаній, задіяних у проекті.

Зокрема, французька енергетична корпорація Engie вже повідомила про готовність припинити фінансувати реалізацію проекту. У разі введення санкцій США Engie доведеться припинити інвестиції в проект, заявив Bloomberg заступник генерального директора корпорації П'єр Шарейр. Концерн Shell, який також бере участь у фінансуванні "Північного потоку - 2", за словами його головного виконавчого директора Бена ван Бердена, також "змушений враховувати розширення санкцій". OMV, Uniper і Wintershall поки чи то зважують шанси, чи то донесли свою позицію до "Газпрому" у менш публічний спосіб.

Єдиною реальною перепоною на шляху санаційного удару є позиція французького та німецького урядів, а також частини європейських бюрократів, які протестують проти того, що "європейська енергетична політика чомусь формулюється у Вашингтоні, а не в Брюсселі". Публічно проти санкцій виступили очільник МЗС Німеччини Зіґмар Габріель, міністр економіки Німеччини Бріґітте Цюпріс, канцлер Австрії Крістіан Керн та президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Для яких рішення американських законодавців – в першу чергу,відчутний удар по престижу.

Але в жорстку протидію рішенню американських законодавців європейські бізнесмени, схоже, не дуже вірять. З тієї простої причини, що протидіяти рішенням американського Конгресу та уряду на загальноєвропейському рівні банально не вдасться. Прибалтика, Польща, й інші держави Східної та Центральної Європи унеможливлюють консенсусну протидію США. І, наприклад, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, який спочатку обіцяв Вашингтону "жорстку реакцію за лічені дні", це зрозумів, стушувався і притих.

Проте є у всій цій бочці меду й добре видима ложка дьогтю. Хоч американські санкції і зупинять, скоріше за все, будівництво "Північного потоку-2" – чи, принаймні, сильно його ускладнять, примусивши європейський бізнес інвестувати у проект через ряд напівфіктивних компаній-"прокладок", вся історія не найкращим чином вплинула на міцність американсько-європейського антипутінського альянсу.

Втім, особливо сумувати з цього приводу не доводиться. Бо стосунки Вашингтону з Брюсселем і, особливо, Берліном та Парижем зазнали помітного погіршення і без історії з санкціями. Увесь цей доволі хисткий альянс продовжує триматися купи головно зусиллями Володимира Путіна, який робить все можливе для того, щоб ніхто не засумнівався у необхідності колективного стримування Росії. Робить – і, не виключено, робитиме й надалі, примушуючи США і ЄС, попри всі сварки й конфлікти, тримати єдиний антиросійський фронт.