Українцям не варто заздрити "каналізаційному раю" білорусів

Новина про те, що "в Білорусі вдвічі здешевіла комуналка – а в нас що робиться!" стала навдивовижу популярною в українських соцмережах. Популярніша – хіба в російських. Любителі "політичної та економічної стабільності" дотепер б'ються в екстатичному захопленні мудрим і добрим білоруським кормчим. Мовчать тільки білоруси – але це нікому і ні про що не каже.

При уважнішому прочитанні, щоправда, з'ясовується, що вдвічі зменшились далеко не всі тарифи – а тільки на водовідведення (в 2.2 рази). Ну добре – ще на водопостачання (в 1.7 рази). Ні один, ні другий тариф не є ключовими ні в наших, ні, напевне, в білоруських платіжках, а про опалення новин не чути – але це вже подробиці. Все рівно, зниження тарифів – рідкісна подія на пострадянських просторах. Не зважаючи на здешевіння нафти, газу, мазуту, металу, труб, і решти мислимих і немислимих матеріалів, потрібних для функціонування ЖКГ.

В чому причина широкого президентського жесту? Лукашенко, як досвідчений керманич, тонко відчуває, коли невдоволення населення зростає. І точно знає, що втримати владу самими лиш багнетами, "тайняками" та внутрішніми військами неможливо. Тим паче, що у світлі зближення з ЄС – і надії на європейські гроші – зовсім вже суворо поводитись з незадоволеними білоруський президент поки і не може.

Тому після достатньо масової профілактичної "посадки" ненависних народу олігархів, настав черговий номер циркового шоу "турбота про народ" – примусове зниження цін. Але оскільки казна пуста – то й масштаби шоу вийшли трохи лімітованими. Ефектно вийшло тільки з каналізаційними продуктами і послугами, скажемо м'яко.

І тішитись долею білорусів – чи бажати відчути її на собі – звісно, не варто. Все, що віддадуть за каналізацію – все рівно заберуть за тепло, прибирання, чи якось іще. І зроблять чиновники це, без сумніву, виконуючи прямі вказівки Лукашенка – який потім ще й картинно та театрально пообурююється комунальним здирництвом на радість зовсім вже недалеких підданих.

А адекватні (не дорогі, не дешеві, а саме – адекватні) тарифи на комунальні послуги визначаються не ранковим настроєм президента (прем'єра, Ахметова, Коломойського чи аятоли Ірану – потрібне підкреслити). Такі тарифи можуть визначатись тільки реально вільним і конкурентним ринком з надання комунальних послуг. І реальною можливістю для будь-кого змінити надавача таких послуг. І не треба про "фантастику" і "природну монополію".

Якщо в Німеччині в один п'ятиповерховий будинок постачати воду може чотири різні компанії, а електрику – іще дві – то якось це, в принципі, можливо. Можна розробити правила експлуатації одного магістрального водогону кількома компаніями – і визначити їхні обов'язки щодо його ремонту. Можна призначити штрафи й пені, виплачені користувачам за відсутню воду. В ХХІ столітті можна зробити водонагрівальні пристрої, які не потребують двох місяців "літньої профілактики". Можна почати реально відключити від послуги тих, хто не платить за самостійно вибраним тарифом у самостійно вибраної компанії.

І до цього, безумовно, рано чи пізно й прийде. От тільки це "рано чи пізно", скоріше за все, в нашому випадку настане тоді і тільки тоді, коли комунальна інфраструктура, як стара замучена корова, яку тільки старанно доїли, але надто рідко годували, тихо помре. А населення, після чергової хвилі підняття цін на комунальні послуги, просто перестане платити. Після чого система ЖКГ "ляже". Ймовірно, поховавши під своїми уламками якусь кількість своїх користувачів.

І тоді безчисельні п'явки – "професійні реформатори" з профільного міністерства, зрощені з ЖЕКами приватні фірмочки і багато ще різної погані відчепляться таки від нашого ЖКГ – і звалять на свої Канари. Чи хто вже там куди зуміє.

А ми, як водиться, будемо змушені розгрібатись з усім, що залишилось. Тоді все у нас стане добре. Кожен зможе без проблем відрізати вічно холодні батареї – і ввімкнути теплий конвектор (якщо витримає електропроводка і гаманець). Чи розпалити дров'яну пічку – якщо зможе кудись вивести димохід і десь роздобути дрів. Поставити тепловий насос. На тлі сьогоднішніх тарифів ці пристрої не так то й дорогі, не зважаючи на падіння курсу.

Все це відбудеться не скоро, не легко і не дешево. Але тоді – і тільки тоді – українці навчаться стежити, хто і на що витрачає їхні "комунальні" гроші, і звідки беруться тарифи. А раз навчившись – навряд чи повернуться колись до комунального колгоспу, в якому, як не крути, завжди з’являється балакучий голова – і злодійкуватий бухгалтер. Ну і президент, який з ними картинно – але чомусь завжди неефективно – бореться.