"Новий курс" Держдепу: Чому Україні варто поквапитись з реформами

Про те, що лондонська конференція, присвячена процесу українських реформ, не буде сеансом співу дифірамбів нашим досягненням, можна було здогадатися задовго до її початку.

Втім, дещо із заявленого на цьому заході на адресу України перевищило будь-які неприємні очікування. "Я зараз скажу мантру, яку ви багато разів чули: Україна за три роки після революції зробила більше, ніж за десятиліття. Це так. Але є все більше ознак того, що реформи стають нерішучими" – констатував одразу під час вступної промови міністр закордонних справ Британії Борис Джонсон.

Втім, іронія і сарказм віддавна притаманні мешканцям Об'єднаного Королівства, і далі посадовець перейшов до цілком практичних порад стосовно того, на яких напрямках реформ варто зосередитись українцям.

А от виступ представника США вийшов далеко гострішим. "Я можу лише повторити слова Держсекретаря США Рекса Тіллерсона, які він сказав на останній міністерській зустрічі НАТО: нам немає сенсу боротися за тіло української держави, в тому числі на Сході, якщо вона загубить свою душу через корупцію", - заявив заступник державного секретаря США Вільям Браунфілд.

Можна припустити, що все це – риторичний прийом, аби загострити увагу присутніх на важливості проблеми. Але цей помітно перекручений євангельський вираз, який від частого повторення стає девізом трампівського Держдепу, схоже, має й чимало інших конотацій.

Першою – і очевидною – з яких є гіпотетична ймовірність припинення підтримки Києва в разі, якщо якісь визначені у Вашингтоні умови Україна не виконає. При тому як чіткий список цих умов, так і критерії щодо оцінки їх виконання для нас залишаються невідомими. Бо, на відміну від довгих і нудних списків вимог ЄС перед тим самим безвізом, "загублена душа" – це те, що вимірюванню не піддається. От вирішить Дональд Трамп, що ми "зреформовані й праведні" – і буде допомагати. А ні – то й так обійдемося.

Інша – і нітрохи не більш приємна конотація цих слів – це натяк на те, що "тіло української держави" є нецікавим для США – але мусить цікавити ЄС. Бо корумпована чи ні, зреформована – чи безнадійно пострадянська,

Україна є природнім бар'єром між російськими танками і стурбованими питаннями історичних образ поляками. І саме тому ЄС буде вимушений боротися за її "тіло" – незалежно від того, що трапиться із "душею", про яку так переживають у Вашингтоні.

Зрозуміло, що питання україно-російського конфлікту є безнадійно токсичним для чинного американського президента, і він намагається від нього дистанціюватись. Але президент США – це не та людина, яка може займатись зручними для свого рейтингу темами, й ігнорувати – незручні. Тому "новий курс" Держдепу – якщо все це і справді є новим курсом, а не особистою думкою Тіллерсона та Браунфілда, мав би викликати занепокоєння – і не тільки в Україні. Втім, похмурі прогнози на майбутню розмову ЄС та США на самміті в Гамбурзі натякають, що в Брюсселі та Берліні і так все чудово розуміють.

Хоча, безвідносно до сказаного (і несказаного) у Лондоні, українській владі і справді варто поспішити з реформами. Хоч би дивлячись на статистику щодо кількості людей, які полишають країну у пошуках роботи. Заробітчани тихо розходяться по світу – до Польщі, Чехії, Італії, Португалії. Куди завгодно. Їх чи то три, чи то п'ять, чи й сім мільйонів – оцінки різняться. В будь-якому разі, це помітна частина всього нашого працездатного населення. І їх ще можна повернути – саме створивши сприятливий економічний клімат вдома. Але якщо мине іще три чи п'ять років, а "економічного потепління" не трапиться, Україна втратить цих людей назавше. Вони вкореняться на іншому ґрунті. І залишиться вкрай небагато тих, для кого варто робити економічні реформи. Цей факт мав би бути для нашої влади важливішим, ніж будь-які промови високопоставлених іноземних дипломатів.

Фото: frontnews.eu