Чому суд над Шаріною в Москві - це подзвін по Януковичу і компанії

Вчора в Москві відбулася цікава і показова подія. Колишню очільницю Бібліотеки української літературу Наталію Шаріну засудили до 4 років ув'язнення. Умовно. І це дуже серйозний дзвіночок для певної категорії людей.

Справа в тому, що Шаріна зайняла цю посаду, за діяльність на якій її і засудили, не просто так. 2007 року її призначили з однією дуже простою метою – знищити все українське в Бібліотеці української літератури. Для тих, хто застав радянські часи, в цьому не було нічого дивного – так само знищували українську мову, культуру ті, хто за своїми посадовими обов'язками, здавалось би, мав її, навпаки, захищати, розвивати і примножувати. Путінська ж Росія є плоть від плоті сталінсько-андроповський СРСР, тому і методи відповідні.

Отже, 10 років тому пані Шаріна прийшла в Бібліотеку української літератури з по суті антиукраїнським завданням. А 2 роки тому її, як написав російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко, "вірного бійця-путінця", взяли під варту, звинувативши… у екстремізмі. Навряд чи навіть сама Шаріна могла подумати про такий печальний фінал своєї успішної кар'єри. Це все одно, щоб легендарного Макса Отто фон Штірліца – якби він, звісна річ, існував – 1945 року засудив Нюрнберзький трибунал.

Але Бог з нею, Шаріною. Її доля нас цікавить якнайменше. Головний цимес цієї історії в тому, що відчувають зараз ті громадяни України, які повтікали після Революції Гідності саме на Росію. Буквально кілька днів тому ми бачили ще одну прекрасну ілюстрацію – суд над відомою донецькою сепаратисткою Тетяною Мармазовою. Її чоловік, колишній український журналіст Руслан Мармазов, як міг, відмазував "Росію", через слово заявляючи, що винні у всьому якісь міфічні зрадники, а так Росія – і особисто Володимир Володимирович – розбереться. Та правда, страшна і неприхована, років ще з 30-х минулого століття, в тому, що Росія вже розібралася.

І з Мармазовою, і з Шаріною. І з багатьма іншими. Коли всі вони були потрібні режиму – з них ліпили героїв. Чи просто прикормлювали грошима, як потрібних персонажів. А коли вони виконали свою місію – ці гвинтики стали непотрібні. Як мінімум непотрібні. І дуже пощастить тому, хто виявиться просто непотрібним і зможе втекти світ за очі. Бо, скажімо, такому громадянину України, як Віктор Федорович Янукович, такий варіант не світить ні за яких розкладів. Максимум, на який він може розраховувати – це легка і проста анігіляція. Такий важливий свідок підготовки війни проти України, окупації Криму (яка мала місце) і лівобережної материкової України (що не відбулося), рано чи пізно опиниться у жорнах ФСБ. Якщо він вже не там – а на нечасті відеопояви його приводять під конвоєм.

І на Росії ж не один Янукович, а ціла купа тих, хто зрадив Україну, хто працював на країну-агресора, власне кажучи, і наближаючи цю агресію, роблячи все для цього можливе. І їх чекає та сама доля. Доля Шаріної – російська в'язниця, чи доля Мармазової – депортація і в'язниця українська. І ще невідомо, що для них краще.

Тому вчорашній суд над Шаріною – він насправді був не тільки і не стільки над нею, скільки над Захарченком і Клюєвим, над Азаровим і Януковичем. Просто формально їхня черга настане трохи пізніше. Але обов'язково настане. Інших сценаріїв товариш Сталін – імперію якого так успішно і безглуздо оживив товариш Путін – не писав.