Скасування санкцій: Чому Рада Європи перетворилася на російську ниточку

Рада Європи таки розглядатиме питання про скасування санкцій проти Росії, які були накладені нею за агресію проти України. Про це генеральний секретар організації Турбйорн Ягланд заявив в інтерв'ю авторитетній Financial Times - і немає ніяких причин йому не вірити.

Хоча б тому, що перші напівпублічні спроби почати "реанімацію" російських прав у Раді Європи Ягланд розпочав у жовтні, коли в неофіційній розмові з делегатами РЄ заявив, що після відмови Росії робити членські внески перед організацією два виходи – "зберегти цінності або зберегти саму Раду Європи".

Тепер же Ягланд пішов помітно далі, опублікувавши відповідне інтерв'ю, в якому стверджує, що "було б дуже-дуже погано, якби Росія покинула РЄ ... тому що конвенція (про права людини 1949 року) і (Європейський) суд так важливі для російських громадян". Вочевидь, у цьому інтерв'ю генсек РАди Європи намагається переконати світ (а можливо - і самого себе) що йдеться йому не тільки про російські 30 мільйонів доларів членських внесків, але й про скривджених російською владою російських же громадян які не отримали б своїх компенсацій без рішень ЄСПЛ. Маємо до справи спробу замінити конфлікт "гроші-цінності" на більш милозвучний варіант "цінності-інші цінності".

Так, конвенція прав людини і ЄСПЛ, звичайно, важливі. Але повернення Росії прав, забраних у неї за анексію Криму означатиме, що Рада Європи, фактично, схвалила цю дію. Чи, принаймні, визнала її не вартою уваги.

І якщо вихід Росії з-під юрисдикції ЄСПЛ означатиме, що ця країна остаточно наблизилась до Північної Кореї - то відновлення прав Кремля в ПАРЄ багато скаже вже не про Росію, а про саму Раду Європи.

"Будь-яка європейська держава може стати членом Ради Європи, поки вона приймає принципи верховенства права, і при тому задовольняє людські права та фундаментальні свободи всіх людей, що знаходяться під її юрисдикцією". Такою є преамбула до статуту Ради Європи, прийнятого 5 травня 1949 року у Лондоні. Документу, який визначає, чим є Рада Європи, і задля чого вона існує. І який виглядає практично повним описом тих правових і юридичних концепцій, які на разі в Росії або не діють - або діють як фіктивні декларації.

Країна, яка порушує кожен рядок статуту Ради Європи і засадничих принципів функціонування цієї організації, мала бути викинута із неї ще після російсько-грузинської війни. Чи після того, як у Росії почалась тотальна "зачистка" вільної преси і знищення опозиційних партій. Чи масовий і абсолютно протиправний перерозподіл майна на користь чекістської еліти. В будь-якому разі, на момент агресій в Криму Росія і права людини - це вже були практично антоніми. Із великим запізненням РЄ таки виконала свої обов'язки в 2014 році.

Натомість генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд вважає, що ПАРЄ має повернути Росії всі права у цій організації, втрачені нею після анексії Криму, - тільки щоби Росія не вийшла зі складу РЄ.

"У нас буде Європа без Росії. Це буде великим кроком назад для Європи", - переконаний керівник РЄ. Можливо, що так. І, можливо, цей крок потрібно зробити.

У 1949 році, коли було створено Раду Європи, Росією та Радянським Союзом правив Сталін. Чомусь його не стали запрошувати до цієї організації. Коли була прийнята Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, в СРСР теж керував Сталін - і його все рівно не запросили до організації. Коли почав свою діяльність ЄСПЛ - у СРСР керував Хрущов, і його теж не намагались залучити до роботи за будь-яку ціну. Можливо, саме тому Раді Європи в ті часи вдалося встановити новий стандарт людських прав і механізмів їх захисту. Звичайно, якби тоді до участі в РЄ запросили СРСР - членських внесків вдалось би зібрати більше, і в дармоїдів на високих посадах було б краще матеріальне забезпечення. Але Рада Європи не стала б тим, чим стала. І не було б ні конвенції про права людини, ні ЄСПЛ - а були б безконечні дипломатичні ігри з округлими формулюваннями і нульовими наслідками, як в Раді Безпеки ООН.

А ще - якби Рада Європи дотримувалась своїх принципів і в ХХІ столітті так само послідовно, як в ХХ-му, то не було б в її стінах ні Ягланда, ні Аграмунта, ні інших паяців на добре помітних російських ниточках. А російські сенатори не писали б в "буржуйському" твіттері про те, що "Вихід Росії з Ради Європи... - це набагато більша втрата для РЄ, ніж для Росії".