Чому Путін не дозволить Держдумі денонсувати "російсько-українську дружбу"

Звернення депутата нижньої палати російського парламенту Євгена Федорова, який пропонує керівництву Держдуми в особі спікера Сергія Наришкіна переглянути договори з Україною, в яких Крим позначений як українська територія, виглядає по-своєму логічним. Ба більше того - технічним.

Ну, "віджали" в хохлів земельки - і треба все належно оформити, записати й зареєструвати. Нормальна така раціональна логіка держави-окупанта зразка століття десь ХV-XVII. Або братка початку 90-х, який, "віджавши" за "борги" квартиру в комерсанта, хоче зареєструвати награбоване в держорганах і отримати "правильні папірці". Щоб ніякі "лохи" - пардон, "недруги Росії" не могли потім попрікати чесно награбованим. Депутати від ЛДПР, приміром, жваво погодились підтримати денонсацію договору про кордон, обґрунтувавши свою позицію правдоподібним припущенням про те, що "цивілізовано" домовитись з українською стороною стосовно визнання нею факту окупації її території (пардон, "відновлення історичної справедливості"), мабуть, не вдасться.

Але саме ця логічність, здається, і стане головною причиною того, що звернення Федорова скромно проігнорують. Бо якби все обмежувалось договором про держкордон між Росією та Україною - то було б півбіди. Там і в підписаному-то договорі були неузгодженості щодо того, як саме ділити Керченську протоку. От їх можна сказати, і вирішили. Провівши кордон трохи північніше Перекопу. Буває. Врешті й підписував цей договір не якийсь ветхозаветний Хрущов, а вже Володимир Володимирович, чоловік рішучий і до сентиментів не схильний. В 2003 році дав слово, в 2015 році - забрав, та й по всьому.

Але ж насправді за роки "братської дружби" двосторонніх документів, які підтверджували територіальну цілісність України, назбиралось чимало. Найяскравішим з них є Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною. У ньому сторони також клялися поважати територіальну цілісність одна одної і підтвердили непорушність кордонів. З Кримом в складі України.

Це ж скажіть на милість, як виглядатиме денонсація цього договору? Один братній народ (який продовжує стверджувати, що "допомагає" Україні, як тільки може) офіційно відмовляє в дружбі іншому? З обговоренням в Держдумі ("Ні, більше не дружимо! Ну, може й народи-брати, але дружити не можемо. Наша дружба була помилкою!"). З публікацією в пресі. З ратифікацією президентом. Ні, виглядатиме все це неправильно. Не для того Путін починав гібридну війну, щоб після її провалу у ній зізнаватись.

Тому ініціативу Федорова тихо поховають, як невчасну. А якщо хтось буде нав'язливо цікавитись невідповідністю дій Російської Федерації і її міжнародно-правових зобов'язань, то російська Генпрокуратура швидко пояснить такому цікавому, що він не має рації. Бо в договорах, приміром, і малась на увазі Україна без Криму, а візуальні додатки - то провокація київської хунти, і їх Путін не підписував. Ну, Генпрокуратура може взагалі все пояснити - і після роздумів про законність від'єднання Балтії ніхто навіть не здивується.

Цікаво інше. На другий рік фактичної війни з Росією ми просимо військової допомоги у всіх, хто може її дати. Ми дуже хочемо євроінтегруватись, і не проти вступити до НАТО (якщо раптом пустять). При тому Україна і не думає денонсувати договір, в якому "кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання яких би то не було дій, спрямованих проти іншої Високої Договірної Сторони, і зобов'язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони". Високі Сторони - це Україна і Росія, якщо хто не в курсі. "Треті країни" - це США, держави ЄС і всі-всі-всі.

На денонсацію цього договору в нас немає часу. Чи ми сподіваємося, що цей шматок паперу колись зупинить потік російських танків через кордон? Чи ми в натурі дружимо?