Чому "план Маршалла" в Україні завершиться дерибаном

Новина про те, що західний план економічної допомоги для України, так званий "новий план Маршалла", набирає конкретних обрисів, і вже в листопаді обговорюватиметься на самміті Східного партнерства в Брюсселі, викликала в Україні помітний сплеск ентузіазму.

І не тільки тому, що "знову грошей дадуть". Їх Україні виділяють достатньо регулярно. Повідомлення про чергові транші МВФ – ну, чи їх відкладення, як то сталося не далі як учора, нікого вже особливо не хвилюють.

Але "план Маршалла" – це не просто чергова вельми значна сума на віддалені від розуміння громадян макроекономічні потреби. Яку, до слова, доведеться віддавати і самим громадянам – і їхнім дітям ще багато років.

Бо як автентичний "план Маршалла" – так і його український аналог мають включати, окрім щедрої фінансової допомоги, ще чимало принципових речей. Зокрема, спрощення і скорочення регуляторної політики, усунення торгівельних бар'єрів, модернізація промисловості – і ще багато-багато інших правильних речей. І українська влада, опинившись перед спокусою отримати для країни значну фінансову допомогу, буде вимушена піти на ці кроки, не прикриваючись розмовами про "захист національного виробника", "необхідність належного контролю задля безпеки споживачів" та інші відмовки, які традиційно використовуються тоді, коли хтось пропонує боротися із зарегульованою українською економічною реальністю.

Певний ентузіазм стосовно "плану Маршалла" відчуває і наша влада – зокрема, президент України Петро Порошенко неодноразово заявляв, що подібна ініціатива є життєво важливою для України.

З якоїсь точки зору, повоєнна Європа і сьогоднішня Україна опинились у схожій ситуації. "Обсяг виробництва став нижчим за довоєнний, особливо зменшилось видобування вугілля. Втрачено значні джерела прибутків в іноземній валюті. Потреба в імпорті є надто високою" – це написано не про Україну, а про стан повоєнної Європи в 1947 році. Чи все-таки і про Україну? Схожі хвороби, на перший погляд, вимагають схожих ліків.

Відновлення та модернізація виробництва, усунення торгівельних бар'єрів, дешеві кредитні кошти для малого і середнього бізнесу – і за кілька років економічний локомотив мчить у стрімке майбутнє.

Біда лиш в тому, що план Маршалла в сьогоднішній Україні не спрацює.

Першою – і очевидною – перепоною на шляху "українського плану Маршалла" стане той факт, що для початку його реалізації доведеться відмовитись від "захисту українського виробника", зруйнувавши митні бар'єри. Махнувши рукою на долю "національного автопрому" з його викрутковою зборкою і дикими цінами. На долю українських виноробів, більшість з яких "втоплять" за півроку. Махнувши рукою на всіх. Проблема лиш в тому, що власники більшості цих бізнесів – або їх повноважні представники – сидять у Верховній Раді. І їм простіше махнути рукою на план Маршалла.

Другий момент полягає в тому, що навіть якщо депутатів змусять наступити на горло власній пісні, і проголосувати необхідні зміни в законодавстві, до справи візьмуться українські бізнесмени. Серйозні бізнесмени, з великим досвідом, потужними юридичними відділами і хорошими зв'язками із владою. Кожен із нас може легко підставити сюди десяток-другий прізвищ.

І якщо ЄС – нехай навіть під суворим контролем почне роздавати дешеві кредити малому та середньому бізнесу, що зроблять українські олігархи? Правильно, створять мережі з сотень підконтрольних підприємств малого і середнього бізнесу. Створять юридично грамотно, напишуть хороші бізнес-плани. І поговорять, в разі потреби, з тими, хто контролюватиме видачу цих дешевих кредитів з українського боку.

Хоча навіть без будь-якої корупції, шанси виграти у цих крокодилів в реальних малих бізнесменів будуть, м'яко кажучи, невеликими.

А якщо хтось із "дрібно-середніх" і зуміє отримати кредит на розширення та модернізацію виробництва – тут у дію вступить третій несприятливий фактор. Українські фіскальні та контролюючі органи. Для яких приплив грошей до напівживого бізнесу – це чудовий привід збільшити кількість і глибину перевірок. Простіше кажучи, "зрубати" трохи європейських кредитів із їхніх щасливих власників. І якщо вищеописані "мереживні" бізнесмени під олігархічними "парасольками" ще й зможуть "домовитись" із органами контролю. То реально незалежні виробники постраждають по повній.

В результаті за рік-третій кошти плану Маршалла призведуть до тривіальних наслідків. Багаті стануть іще багатшими – а небагаті добре, якщо збережуть статус-кво.

В будь-якому разі, як політична, так і бізнесова еліта в Україні має надто давній, значний і потужний досвід "дерибану" централізованих коштів – в першу чергу, держбюджету, щоби у наївних європейців з їхнім планом Маршала були бодай якісь шанси щось змінити в нашій економіці.

До слова, якщо хтось думає, що план Маршалла – це гігантські купи доларів (чи, у нашому випадку, євро) – він помиляється. Увесь план Маршалла оперував сумою в 13 мільярдів американських доларів. Що, в перерахунку на сучасні гроші, становить близько 130 мільярдів. Багато? Але слід врахувати, що ця сума була розділена між 18 європейськими державами. Західна Німеччина, де план Маршалла зробив "економічне диво", отримала, приміром, 13 мільярдів на сьогоднішні гроші. Невже хтось сумнівається, що ці гроші в Україні зможуть "освоїти" без будь-якої видимої шкоди для наявної в нас економічної кризи?