Чому на "вибори гауляйтерів" в Криму зреагувало тільки МЗС

Рішення української влади про заборону проведення виборів у Державну думу на українській території великою несподіванкою ні для кого не стало. Про нелегітимність російських виборів, де до багатомандатного округу включено анексований Крим, що в політичному, що в правовому сенсі українське МЗС висловилось іще 30 серпня. Але одна річ – висловити ставлення, а інша –прийняти якесь рішення. Між цими двома речами немала дистанція, яку українській виконавчій владі вдається подолати далеко не завжди. Цього разу – вдалося.

Рішенням українського МЗС стурбувались в російському ЦВК – явно натякаючи на можливість "контр-санкцій" у вигляді дзеркально-симетричної заборони виборів до Верховної Ради в українських дипустановах на Росії. У всякому разі, саме так можна потрактувати слова очільниці Центральної виборчої комісії Росії Елли Памфілової, яка сподівається, що "українська влада змінить свою позицію, оскільки ця ситуація може вдарити бумерангом і по самій Україні найнесподіванішим чином".

А у відомстві Сергія Лаврова намір Києва пов'язати відкриття виборчих дільниць в Україні з проведенням виборів в Криму назвали ну просто-таки "сміховинним". Втім, сміх – сміхом, а проводити моніторинг виборів у Криму європейські спостерігачі відмовилися. Проведення виборів в Криму засудила і прес-секретар Європейської комісії, Майя Кончьянчіч. Сталося це саме після заяви Клімкіна про ставлення України до думських виборів. "Після", звісно, не значить "внаслідок", але певна гармонія між українськими та європейськими зовнішньополітичними ініціативами явно вчувається.

Все що трапилося можна вважати успішним зовнішньополітичним маневром. Який, серед іншого, дозволить європейським союзникам України напередодні непростої зимової дискусії стосовно продовження антиросійських санкцій залучити до свого арсеналу ще один переконливий аргумент на користь відмови від примирення з Росією.

Втім, є все ж одна подробиця, яка робить цей успіх неповним. Полягає вона в тому, що фактом проведення виборів до російської Держдуми – а також до місцевих рад – мало би стурбуватися не тільки українське МЗС, виконуючи доручення президента. Хотілось би, аби в процесі взяло участь ще й СБУ. Бо якщо Крим – територія України, то всі українські громадяни, які проживають на ній і не відмовились офіційно від українського громадянства, але балотуються при тому у владні структури країни-окупанта (а таких в Криму, напевне, є чимало) є, без сумніву, колаборантами.

І українські силові відомства не просто мають право, а зобов’язані розіслати всім таким громадянам  скромні повідомлення про те, що вони от-от вчинять злочин, за який рано чи пізно доведеться відповісти. У відповідності зі статтею 111 Кримінального кодексу України. Ну, тією, де про державну зраду. А в разі, якщо ці громадяни не передумають і не знімуть свою кандидатуру з виборів – відкрити відповідне провадження.

Звичайно, немало з кримчан не злякається української повісточки. Але цей крок дозволить, принаймні, бути певним, що коли настане момент і Крим стане українським – ці самі люди не побіжать в депутати вже українських органів самоврядування, вимахуючи схованими до того моменту українськими паспортами і розповідаючи, як вони любили Україну в період російської окупації.