Чи вдасться Києву уникнути скандалу на самміті Україна-ЄС

Завтрашній самміт Україна-ЄС, іще не почавшись, обернувся дошкульною, хоч може й не надто істотною зрадою.

Під загрозою опинився підсумковий документ запланованої події. Штука в тому, що українська сторона наполягає на внесенні у спільну заяву – точніше, в її преамбулу – пункту про визнання з боку ЄС європейських прагнень України.

А от Нідерланди – категорично проти. Та й Німеччина з Францією теж не поспішають приставати на цю пропозицію.

Справа дійшла до того, що українська сторона погрожує не підписати спільну заяву за результатами самміту.

Ця спільна заява, врешті-решт, не є обов'язковою. Але сварка на рівному місці самміт, звісно, не прикрасить.

Зрозуміти логіку української влади в цій ситуації можна. Безвізовий режим отримано. Угоди про асоціацію Україна-ЄС – досягнуто. І для того, щоби співпраця продовжувалась і розширювалась, потрібна наступна "велика мета". На найближчу "дипломатичну п'ятирічку", так би мовити. Уявити собі щось масштабніше й перспективніше, ніж перспектива членства в ЄС, українським дипломатам наразі складно. Врешті, в разі успіху цих починань про сьогоднішніх посадовців напишуть в підручниках з історії – і заставлять дітей пам'ятати їх прізвища на ЗНО з історії.

Але зрозуміти можна і європейську сторону. Тільки-но Нідерландам вдалося погодити угоду про асоціацію Україна-ЄС – окремо наголосивши на тому, що "Україна ні на що більше не претендує" – як раптом на самміті пропонують підписати документ з фразою дещо відмінного, скажемо так, змісту. Можливо, того документу ніхто в Нідерландах і не прочитає – але напевно сказати не можна. Тим паче, якщо врахувати той факт, що в тамтешніх євроскептиків та опозиціонерів, здається, є чимало російських друзів, які цієї новини точно не пропустять.

При тому певну солідарність з Нідерландами висловлюють навіть країни, які є традиційними адвокатами України. Наприклад, анонімний естонський дипломат так прокоментував DW бажання зафіксувати європейські прагнення України: "ми готові це підтвердити і визнати, але зараз в цьому немає жодного сенсу. Україна має чимало друзів в ЄС, і всі вони запевняють її, що ці розмови тільки дратують європейських партнерів і не є на часі".

Все це, при бажанні, можна розглядати як принципову геополітичну прірву між Україною та ЄС. Європа переживає непрості часи, Європа втомилась від розширень. Ми їй не потрібні.

Можна розглядати це як успішний підступ Москви, яка впливає через свої групи тиску на голландських євроскептиків, а через них – на уряд Нідерландів.

Можна розглядати, як бажання деяких європейських держав досягати внутрішньополітичних цілей за допомогою зовнішньополітичної стратегії. І це припущення, до слова, не буде необґрунтованим.

А можна подивитись на всю цю історію жорстко і прагматично. Красиві слова в преамбулі спільної заяви про європейські прагнення України не важать абсолютно нічого. Бо "прагнення України" – це не наміри ЄС розширитись на нашу територію. Від наявності цих слів на бажаному для нашого МЗС місці наше майбутнє не зміниться. Зовсім.

І якщо вже сталося так, що дипломатія Нідерландів не може витерпіти наявність цих слів – то це проблеми дипломатії Нідерландів. А Україні варто взяти від самміту все те, що є можливим.

Взяти чергові обіцянки президента Європейської Ради Дональда Туска і президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера стосовно продовження антиросійських санкцій. Які вони, до слова, виконують. Прийняти обіцянки допомоги в реформуванні державної влади. Ця допомога нам справді необхідна. Як і обіцянки допомогти в облаштуванні подальшої долі біженців з окупованих частин Донбасу. Після чого зафіксувати пообіцяне в фінальному документі – з "прагненням" чи без нього, прийняти привітання із візовою лібералізацією та угодою про асоціацію – і рушити далі. Шляхом, в кінці якого буде членство в ЄС. Або побудова держави достатньо адекватної, аби її громадяни могли не звертати увагу на те, зірочки на їхньому внутрішньому паспорті – чи звичний тризуб.