Меркель зливає США Путіну

У своєму виступі на саміті ЄС канцлер Німеччини Ангела Меркель сказала, що сирійський президент Башар Асад повинен бути залучений в переговори з врегулювання конфлікту в Сирії.

Асадом побажання фрау Меркель не обмежились. За її словами, у мирному процесі також повинні брати участь США, Росія і впливові регіональні держави, включаючи Іран і Саудівську Аравію. Як убезпечити цей злагоджений колектив миротворців від переходу до рукопашної безпосередньо в залі переговорів, фрау канцлерін не уточнила.

По великому рахунку, ця заява вперше ясно і недвозначно показала, що злагоджені дії ЄС і США в питанні україно-російського конфлікту - радше виняток із правил. Бо у випадку з Сирією Вашингтон і Берлін з Брюсселем кажуть практично протилежні речі.

Не далі як чотири дні тому державний секретар США Джон Керрі вкотре заявив, що президент Сирії Башар аль-Асад має піти з посади. При тому Керрі закликав союзників сирійського президента - Росію та Іран - вжити свій вплив на нього, щоб переконати його піти на відповідні переговори.

Себто єдине, про що може говорити Вашингтон не з Асадом навіть - а з Путіним - це про те, коли Москва забере свою маріонетку в сусіди до Віктора Федоровича. І тут Німеччина пропонує почати з цією маріонеткою якісь переговори - запросивши туди, для конструктивнішої дискусії, пару саудівських принців та кого-небудь від "шалених мулл".

Звичайно, для України є хороша новина, яка полягає в тому, що Німеччина категорично стверджує, що будь-яка схема обміну "Україна на Сирію" чи "Сирія на Україну" в ЄС не розглядається. Зокрема, радник канцлера Німеччини Гернот Ерлер заявив, що "розчарує" президента РФ Володимира Путіна, якщо в останнього є надія "обміняти" санкції проти Росії через Україну на допомогу у вирішенні сирійського конфлікту.

Але подібна заява ніяк не впливає на розкол, який дедалі розширяється між ЄС та США у питанні Сирії.

Тут, звичайно, можна зрозуміти Німеччину, де хочуть зупинити сирійську війну за будь-яку ціну, аби лиш тільки отримати моральне право відгородитись колючим дротом від шаленого, багатосоттисячного потоку біженців з місця конфлікту. До яких, за скромну винагороду і підроблений сирійський паспорт, приєднуються десятки, якщо не сотні тисяч людей з інших країн Близького Сходу та Африки.

Задля зупинки цього потоку Меркель явно готова підіграти Путіну. А геополітичні побажання Вашингтону у Берліні явно вважають забаганками стороннього гравця, який дбає про свої інтереси, оскільки продовження конфлікту йому майже ніяк не шкодить.

Але проблема полягає в тому, що громадянську війну в Сирії почали не ісламісти. Її почав Башар Асад. І якщо його залишити на місці, він рано чи пізно спробує поквитатись з тими, хто проти нього повстав. А оскільки повстанці складають помітний відсоток сирійського населення - на відміну від беззастережно вірних Асаду алавітів - все почнеться спочатку. Не кажучи вже про те, що розробка спільного плану замирення за участі давніх, традиційних і заклятих ворогів в особі Ірану і Саудівської Аравії - це гарантований шлях до забезпечення гострої фази конфлікту на довгі роки.

Тому, як би нам не хотілося порадіти за Німеччину, яка нарешті відмовилась виконувати вказівки "вашингтонського обкому", порадіти щось не виходить. Бо пропонуючи, з чисто німецьким раціоналізмом, посадити за стіл переговорів всіх, чиї інтереси зачіпає сирійський конфлікт, Фрау Меркель якось мимоволі ігнорує той факт, що половина запрошених кровно зацікавлені або у продовженні цього конфлікту, або й у фізичному знищенні опонентів. Тому компромісу, здається, не вийде.