Турецька "Новоросія" в Сирії: Чому Путін ображається на "іхтамнетів" Ердогана

Про те, що з російсько-турецькою дружбою загалом, і співпрацею цих країн у Сирії зокрема щось негаразд, стало зрозуміло іще в листопаді минулого року, коли на переговорах Путіна, Роухані та Ердогана справа завершилась фактично неприкритим дипломатичним скандалом.

Минуло два місяці, і дипломатичні протиріччя, як і слід було сподіватись, перетворились на військові.

Першими це визнали турки. Посли Росії та Ірану були викликані учора в МЗС Туреччини через порушення режиму припинення вогню в сирійському Ідлібі. Анкара звинуватила владу Сирії в порушенні перемир'я, гарантами якого є Москва і Тегеран.

У турецькому МЗС висловили протест дипломатам після повідомлень, що надійшли про порушення сирійською армією кордонів зони деескалації та попросили "закликати" Дамаск до припинення порушень.

А сьогодні Путін зробив крок у відповідь. Російське Міноборони — не без санкції Кремля, звичайно — повідомило журналістам, що безпілотники, які у ніч на 6 січня наблизилися до російських військових об'єктів в Сирії, були запущені з Муаззара. Даний населений пункт знаходиться в південно-західній частині Ідлібу і контролюється протурецькою опозицією.

Російські військові зазначили, що за цю територію відповідає Туреччина, тому офіційні листи були направлені начальнику Генерального штабу Збройних сил Туреччини генералу Акару Хулусі та керівнику Національної розвідувальної організації країни Хакану Фідану. В документах вказується на необхідність виконання Анкарою взятих на себе зобов'язань. Туреччину закликають виставити спостережні пости в зоні деескалації і припинити атаки військових формувань у майбутньому.

Простіше кажучи, якщо вірити заявам обох сторін, то виходить, що війська Асада — за можливої участі іранських та російських збройних сил — продовжують чи то повзучий наступ, чи то озброєні провокації проти територій, контрольованих протурецькими бійцями. А Анкара, в свою чергу, чи то не заперечує, чи то навіть трохи сприяє атакам опозиції на російські бази.

Що в сумі, вочевидь, означає, що план розподілу північної та західної Сирії на зони впливу Росії, Ірану та Туреччини, який навіть на Заході були схильні розглядати як "геополітичну перемогу Росії", не те щоби остаточно провалився — але наразі не працює. І без якихось серйозних політичних переговорів між Москвою та Анкарою може таки припинити своє існування.

Якщо зважити на той факт, що частину північної Сирії продовжують контролювати курди, які не припиняють бойових дій із протурецькою опозицією, південь країни контролює ісламська опозиція, підтримувана монархіями Перської затоки (за винятком тих місць, де залишились американські військові бази, які теж нікуди не подінуться), а на сході, в малозаселених районах на кордоні з Іраком, після поразки Ісламської держави сформувалось "Дике поле" з неозначеним правовим статусом, складається враження, що Сирія у вигляді цілісної держави таки приречена припинити своє існування.

А небачена "перемога над тероризмом у Сирії", яку відсвяткував Володимир Путін на старті своєї президентської кампанії на льотній смузі авіабази у Хмеймімі, без належного дипломатичного вирішення конфліктів неухильно рухається не тільки у бік безконечного протистояння з місцевими войовничими фракціями, що намагаються зберегти і розширити контрольовані ними клапті землі, але й у бік відновлення повномасштабного конфлікту з Анкарою. Зважаючи на той факт, що збитий свого часу турками російський "беззахисний бомбардувальник" повертався саме з бомбардування територій, контрольованих "туркоманами", відновлення наступу на них, здається, цілком може стати причиною нової гострої фази російсько-турецького конфлікту.